Кожного дня ця тема стає все гострішою, не помічати її все важче. Зрозуміла річ, що це протистояння між українською і російською мовами, бо жодна інша мова не прагне до якогось особливого статусу, її не треба захищати, бо ніхто не гнітить. Тільки одну мову завжди угнєтают і душать на території іншої держави, зі своїми законами.
Сама по собі російська мова просто набір символів, ті, хто її створювали, і подумати не могли, до яких політичних наслідків це призведе, як її будуть використовувати проти носіїв іншої слов'янської мови. Цей набір слів зручний, добре пропрацьований, придатний для спілкування, творчості і науки, та його захисники завжди лізуть всюди, куди можуть дотягнутись, із політичними вимогами. Багаттям мови вони не зігріваються, а підпалюють чужі будівлі.
Росії вигідно, щоб ті, хто спілкуються їх мовою в інших країнах, відчували себе угнєтьонними, хоча їх ніхто не чіпає, держава не втручається в приватне життя, та проросійські змі підсвічують будь-яку суперечливу ситуацію, щоб звинуватити в геноциді. Деяким людям подобається відчувати себе угнєтьонними, постраждали за правду, чекати допомоги невідомо від кого, тому вони згадують, як їм важко були вчити мову, це було угнєтєнієм. Замість того, щоб прийняти правила гри або відмовитись грати, вони звинувачують всіх інших.
В Україні президент розмовляв російською, багато політиків, є спеціальний державний канал, тисячі людей кажуть, що їх не треба захищати, та російська пропаганда завжди ігнорує такі данні. Хоч для їх мови були створені сприятливі умови, їм все не так. Гарне ставлення вони не пробачать і при нагоді готові лізти з непотрібними обіймами.
Історично Україні нав'язали цю мову, вона є рідною для небагатьох етнічних росіян тут, яких ніхто не цькує, якщо вони поважають закон. Для них вона рідна, для більшої частини українців звична. Це мова їх батьків, та не предків, які жили на цій землі.
В книзі 1984 гарно відмічено поділ слова на політичний і побутовий. Наприклад, свобода могла бути побутовою, та ні в якому разі не політичною. Зараз українську мову важливо підтримувати передусім політично, як важливу складову української державності, а в побуті кожен може спілкуватись, як забажає.
Кожен, хто виріс в російськомовному оточенні, знає, наскільки важкий шлях до української мови і культури, що як тільки закінчувався урок, всі переходили на звичну, хоч писали патріотичні твори, та не відчували того. Зараз в кожного є можливість не валити все на школу, а виправити ситуацію, поглибити свої знання мови, підтримувати україномовний контент і тих, хто має силу перейти на рідну, не докопувати їх виправленнями, якщо їм це заважає. Через мову йде шлях до української історії, культури і майбутнього.
Закон може бути більш жорстким до використання мови в публічному просторі, та тут вже росіяни зробили все можливо, щоб від їх мови відвернулись навіть ті, хто її використовує в побуті. Приватне спілкування ніхто чіпати не буде, не треба нагнітати. Якою б мовою ви б не спілкувались в побуті, зараз підтримка державної мови є підтримкою держави, якої наша країна потребує, як ніколи.
Зазвичай дорослим марно щось доводити, та мені шкода дітей, в житті яких українська мова є тільки на уроках в школі. Хотілось би, щоб їх шлях до мови був легшим, ніж в нашого покоління, щоб мова була присутня в них дома, вони могли нею жартувати, щоб ця мова була не тільки в книжках. Отож не треба, щоб вони потім розгрібали те, що не доробили ми, хай українська мова буде присутньою в їх житті.
Для когось моя позиція занадто радикальна, для когось ліберальна, навпаки. Кожен з нас може внести свій внесок в мову. Вибір за вами, та знайте, що все можливо.
