Oleksandr Synko: Суспільна угода. Якою вона буде для України?

Суспільна угода. Якою вона буде для України?

Записано за Андрієм Баумейстером

Текст: Олександр Синько

02.04.2022

16 березня 2022 року Андрій Баумейстер був спікером на онлайн-зустрічі «Суспільна угода. Якою вона буде для України?».[1] Модератором зустрічі був Андрій Мельник, засновник освітнього простору cowo guru. Андрій Баумейстер розкрив ідею суспільної угоди, показав її еволюцію та історичний контекст, а також поділився баченням майбутнього України.

Історичний контекст

Ідея «суспільної угоди» бере початок із роздумів софістів у Древній Греції про те, що таке держава. Вони сформулювали наступну думку: «Держава – це штучне утворення, що виникає шляхом укладання договору». Внаслідок цього з'являються закони. Софісти зазначають, що закон – це «тиран над людьми».

Аристотель полемізує із софістами. Він вважає, що держава виростає органічно із великих груп – етносів. Поліс (держава) утворюється на основі звичаїв, традицій, героїв, розповідей, ідей, чеснот. Такі чесноти та ідеї поступово формуються як спільне благо, надбудовуються над корпоративними або груповими інтересами. Ідея спільного блага дозволяє об'єднати різні групи. Держава – це єдність.

Релігії та суспільна угода

Релігії (іудаїзм, християнство, іслам) додають до суспільної угоди ще один важливий елемент. Тут теж є «договір», але не між людьми, а між народом і Богом. Договір розглядається як основа побудови народу. Ця ідея буде важливою для середньовіччя і раннього модерну. Спільнота людей стає народом тільки після того, як Бог обирає її. Народ прислуховується до заповідей Бога, які даються Мойсеєві на горі Синай. Пізніше заповіді передаються священникам і представникам церкви.

Через ранню античність і до середньовіччя тягнуться ці дві лінії: (1) держава не може існувати без об'єднуючої ідеї; (2) ця ідея дається Богом.

Епоха модерну

Томас Гоббс (1588 – 1679)

Томас Гоббс, англійський філософ, вводить поняття «природний стан». Люди перешкоджають у досягненні цілей іншим людям, що призводить до «війни всіх проти всіх» (лат. bellum omnium contra omnes). Люди живуть у стані постійної загрози, вони не захищені перед інтервенцією, вторгненням. Їхнє майно можуть відібрати, як і їхнє життя. Гоббс розмірковував над тим, як зменшити стан загрози. Вихід із цієї ситуації полягає в організації суспільства. Однак суспільство може існувати лише на збіганні інтересів людей. А досягти цього можна тільки шляхом домовленості, яка є штучною та формальною на противагу до «природного стану».

Знадобився механізм забезпечення виконання таких домовленостей. Ним стала суспільна угода. У чому її суть? Суверен (влада) забезпечує виконання домовленостей. З іншого боку, влада може існувати тільки після того, як громадяни відмовляться від частини своїх прав і передадуть їх суверенові. Сувереном може бути король, імператор або група осіб.

Отже, за Гоббсом держава утворюється через укладання суспільної угоди для того, щоб зробити життя людей більш безпечним. Ключове слово «безпека».

Джон Лок (1632 – 1704)

Джон Лок, теж англійський філософ, відповідає трохи по-іншому. Для нього утворення держави це також перехід від «природного стану» (status naturalis) до стану суспільної угоди (status сivilis), але окрім безпеки він додає питання власності. Суспільна угода укладається задля того, щоб держава убезпечувала власність людини, плоди її праці і сім'ю. На відміну від Гоббса, держава розглядається не просто як захисник, а ширше, як рамка для того, щоб можна було займатися бізнесом, мистецтвом, розвиватися.

Жан-Жак Руссо (1712 – 1778)

Професор Олег Хома, переклав українською мовою книгу Жан Жака Руссо «Про суспільну угоду, або принципи політичного права»[2].

Цитата із коментаря Олега Хоми: «Наприклад, Гоббс розумів суспільну угоду як акт, за яким особи, що його укладають, добровільно і назавжди передають свою природну свободу суверенові (колективному органові або ж одноосібному монархові), отримуючи натомість захист своєї власності, особисту безпеку і визначені закони. Отже, внаслідок цієї угоди суспільне утворення одразу поділяється на підданих, які не мають жодної частки політичної влади, і суверена, який отримує всю її повноту.

Думка Руссо рухалася в іншому напрямі: 1) природна свобода невідчужувана, оскільки становить сутнісну якість людини — не мати свободи означає не бути людиною; 2) укладаючи суспільну угоду і утворюючи на її підставі політичне тіло, люди не відчужують на чиюсь користь, а примножують свою свободу, перетворюючи її на складову частину загальної волі об'єднання учасників угоди. Тобто, за Руссо, не суспільство поділяється на суверена і підданих (цей поділ є суто функціональним), а кожен з індивідів-учасників угоди зазнав внутрішнього розподілу, набуваючи двох іпостасей: суверена і підданого. Кожна людина-член добре конституйованого політичного тіла бере повноправну участь у створенні законів і сама, в якості підданого, несе їхній тягар. Піддані, таким чином, підкоряються не зовнішній волі відмінного від них суверена, а лише тій загальній волі, яку вони всі разом виголосили у якості громадян. Саме такий принцип, на думку Руссо, міг стати основою законного і тривкого політичного устрою».

Від теорії до практики

Політичні теорії про суспільну угоду можна сприймати як штучні конструкти. Але ці штучні конструкти стали реальністю у 18-му столітті. Вони були покладені в основу політичних практик. Спочатку у період американської революції (1775 – 1783 рр.). Отці-засновники читали Джона Локка і німецького юриста Пуфендорфа, а потім зробили два кроки. Перший — вони вийшли із «суспільної угоди» з британцями, тобто повернулися до «природного стану». Другий — переуклали суспільний договір буквально за Джоном Локком. Вони створили нову державу – незалежні Сполучені Штати Америки.

Другий приклад реалізації ідеї суспільного договору – французька революція (1789 р). Це сталося через два десятиліття після заснування Сполучених Штатів. В основу революції був покладений філософський принцип суспільної угоди. Було створено документ про права людини і громадянина. У ньому викладені ідеї спрямовані на те, щоб зруйнувати старий режим і перейти до нового порядку.

Отже, теорії суспільного договору 17-18-го століття стають реальною політичною практикою. Їх покладено в основу нових держав США і Франції.

19-те століття

У цей період виникають нові сили і теорія суспільної угоди залишається як певний символ. Формуються такі ідеї як «народ», «нація», зокрема «політична нація»[3].

Наприкінці 19-го століття формується розуміння держави, у якому ми живемо і досі – це сильна держава, із своєю ідеологією, національною історією, школами та армією. У Європі виникає конкуренція між державами. Виникають такі феномени як «масове суспільство»* і «масова людина».

*Масове суспільство — теоретична модель, що описує соціальні перетворення, викликані модернізацією (насамперед урбанізацією, розвитком засобів масової комунікації та масової культури, загальною освітою, демократизацією політики тощо).

Тільки з середини 19-го століття починає відбуватися демократизація суспільства, виникає загальне виборче право. Теорія суспільної угоди у цей період дещо переломлюється і з неї витягують тезу про те, що джерелом влади є народ. Це відбувається через вибори і контроль над владою. Виникає новий діяч – народ, нація. Держава є інструментом або сукупністю інституцій, яка дає можливість народові стати суб'єктом. Держава діє від імені народу. Пізніше відбувається поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову, а також виникнення державних інституцій.

20-те століття

У 20-му столітті виникають масові ідеології: більшовизм, націонал-соціалізм, фашизм. Лідери держав апелюють до великих мас. Теорія суспільної угоди відіграє у цьому дещо символічну роль. Дуче, фюрер чи генеральний секретар веде маси. Народ ніби делегує йому свої інтереси. Комуністична партія Китаю так працює і досі. Ідея суспільної угоди тут присутня у такому сенсі, що політичні лідери живляться енергією мас або інтересами власних народів. Вони не можуть правити просто так. Влада лідера опирається на згоду великої спільноти.

Після 1991 року

Виникає ідея глобалізованого світу, так званий глобалізм 1. Суспільна угода має поширюватися не тільки на суспільство всередині однієї держави, а й на весь світ. Перед людством постають виклики, з якими не може впоратися одна країна або група країн. Потрібно пропонувати такі концепції суспільної угоди, які б враховувала інтереси всього людства. Якщо запропоновані концепції не відповідали критерію планетарного масштабу, то вони вважалися як мінімум марними, а то й небезпечними.

У 10-ті роки 21-го століття спостерігається кілька хвиль деструкції глобального світу. Геополітика оживає, з'являються центри сили, які все сильніше заявляють про свої інтереси. Світ ніби відкидається до концепції природного стану, війни всіх проти всіх. До центрів сили можна віднести США, Європу, росію, Китай, Індію, Іран, Пакистан, країни Латинської Америки. Вони прагматично відстоюють свої геополітичні інтереси, потреби і виклики всього світу відходять на задній план.

Як вписати війну між росією та Україною у контекст подій останніх років? Поступово починає з'являється сюжетна лінія, що називається глобальні виклики. Сюди можна віднести екологічні загрози (глобальне потепління), пандемії. Невідповідність полягає у тому, що перед людством постають глобальні виклики, а центри сили починають гратися у національні та регіональні інтереси. Другий аспект, війну росії проти України протягом 8-ми років ніхто не сприймав серйозно. Навіть українська влада довго називала війну антитерористичною операцією (АТО). Сама Україна гралася у семантичні ігри і намагалася зробити цю війну менш помітною.

Сучасність

Що таке суспільна угода у сучасному розумінні? Це символ, який ми успадкували від попередніх великих розповідей. У чому його суть? Влада не може бути просто примусом або тиранією. Вона повинна спиратися на пряму згоду громадян або на інші форми лояльності. Наприклад, не всі росіяни погоджуються з політикою кремля. Не згодні і одночасно з цим не висловлюють активно свою позицію. Це прихована згода, яка виправдовує (робить легітимними) дії влади. Мовчання — знак згоди у такій системі. путін не може виступати тільки від свого імені. Він говорить про геополітичні інтереси, безпеку, загрозу для росії, спільні корені двох народів українського і російського. Історія і філософія тут стають фасадом, за допомогою якого влада виправдовує свої дії. Отже, суспільна угода у сучасному розумінні – це коли влада виправдовує свої дії через донесення певних ідей і цінностей, шляхом формування прямої або непрямої згоди громадян.

Чи актуальна концепція суспільної угоди сьогодні?

Концепція суспільної угоди не може бути реалізована сьогодні у такому вигляді як вона була сформульована у 17-18 століттях. Оскільки суспільство є складним, існує багато груп з різними інтересами і ціннісними світами, то українці не можуть просто зібратися всі разом і переукласти угоду з політиками. Але суспільна угода сьогодні актуальна завдяки роботам таких ліберальних і класичних філософів як Джон Роулз, Юрґен Габермас, Карл Отто Апель та їхніх учнів.

Юрґен Габермас (1929 — )

У своїх книгах Юрґен Габермас розробляє теорію комунікативної дії. Він говорить про те, що відкрита система або демократична система створює такі інституції і такі контексти, де ми всі відчуваємо себе причетними до виправдання влади, до формування і творення законів нашої спільноти. Це відбувається через вибори, через вільні спільноти, де обговорюються актуальні проблеми. Суспільна угода зображується не як унітарна спрощена система, а як розгалужена система інституцій і суспільних груп, різних майданчиків для дискусій та обговорень.

Габермас вважає, що суспільство стає відповідальним за цінності і норми, що його об'єднують через вибори, безпосередню участь у владі або побічно через різні рівні обговорень і дискусій. Нам варто рухатися у напрямі ідеалу, коли буде важити тільки сила кращого аргументу, де всі ми або прямо або побічно є відповідальними за простір, який ми творимо. А також за цінності та ідеї у цьому просторі.

Суспільна угода розуміється більш складно, як процес все більшої відкритості і публічності системи. Відкритості економічної, політичної, культурної і медійної.

Спосіб, у який формується суспільна угода, відображає протистояння демократії проти автократії або тоталітаризму. Відкритого суспільства на відміну від закритого. У закритому суспільстві норми, закони і цінності нав'язуються згори. У відкритому суспільстві норми і цінності мають бути прийняті нами як моральні, раціональні і виправдані. Прийняті нами через посередництво оцих інститутів і майданчиків для обговорення.

Габермаса і Апеля критикували багато разів за те, що їхні теорії і моделі утопічні. Такого громадянина вже не існує. Частина критики є справедливою. Оскільки останні років 30 років, країни Заходу, не кажучи вже про росію і Китай, рухалися далеко у бік від відповідальності і зрілості громадянина. Комунікація із суспільством вибудовувалася так, щоб не переобтяжувати громадян складними питаннями. Політики схилялися до того, щоб створити певний інформаційний фон для населення, але основні рішення приймати без нього.

Взагалі у політиків є два варіанти. Перший – побудувати тоталітарну систему. Група експертів і політичних провідників знають, чого хочуть маси. Прислуховуючись до запитів народу, вони здійснюють авторитарне правління. При цьому відбувається імітація демократичних процесів. Начебто є вибори і парламент, ніби існують державні інституції. Але все існує формально і тільки для видимості участі народу у прийнятті рішень. Прикладом тут можуть бути фальсифікації результатів виборів у росії та білорусі.

Другий варіант – відкрите демократичне суспільство. Тим не менше, західні країни теж піддалися спокусі контролювати «більшість» населення. Безумовно, рівень свобод і відкритості у цих країнах вищий. Але еліти теж використовують технології і можливості впливу на великі групи людей. Більш детально про це у лекції про теорію і практику пропаганди.[4]

Що означає війна росії проти України для світу?

Війна в Україні це перші проби третьої світової. Ситуація може розгортатися так, що буде захоплювати більше країн і центрів сили. Очевидно, що авторитарна модель управління становить небезпеку. Маємо справу з тим, що в руках одного правителя концентрується надто багато влади. Правитель замикається у бункері для того, щоб захиститися себе від оточення і світу. Ми не знаємо яку інформацію він отримує і як. Але точно знаємо, що цей правитель приймає рішення виходячи з інформації, яку йому подає обмежена кількість людей. Маємо метафору метафізичного бункера. Перебуваючи в ізоляції, правитель може приймати ірраціональні рішення, наприклад, про початок ядерної війни. Це небезпечно.

Війна в Україні – це сигнал країнам Заходу про те, що вони мають прокинутися. Шлях напів свободи або напів лицемірства, намагання домовитися з диктаторами, вести з ними або пряму або приховану торгівлю – це поганий шлях. Не можна вести подвійну гру і виправдовувати себе поясненнями типу «Так це негідник, але це наш негідник» або «Так, у країні Х порушуються права людини, але ми закриємо на це очі, тому що країна Х наш партнер». Такий підхід не спрацьовує.

Війна в Україні — це можливість зруйнувати з одного боку авторитаризм 21 століття, а з іншого боку — лицемірство 21 століття.

Які ідеї Україна може запропонувати світові?

Українці показують, що всерйоз приймають цінності, які були важливими для Європи. Західні країни вже не відчувають це так гостро. Вони звикли жити у комфорті. Підвищення цін на пальне сприймається як щось страшне. Зменшується випуск BMW, дорожчають продукти харчування – не зовсім безпечно. Починається торгівля: чи не обміняти комфорт на певні цінності?

Україна відмовляється від комфорту і віддає перевагу майбутньому, яке ми творимо свідомо. Ми опинилися в історії, яка не відбувається плавно. Буває так, що все йде за планом саме по собі. Тут саме по собі йти вже не може. Тут вимагається чітка, ціннісна, інтелектуальна і моральна позиція.

Україна свідчить про те, що цінності, які були в основі європейської цивілізації є й досі життєво важливими. Навіть загроза руйнування міст, життів багатьох людей, не є товаром або розмінною монетою за певні комфортні блага, які пропонуються. Без цих цінностей втрачається ідентичність, втрачається почуття самоповаги, почуття гідності. Тобто ідеї, цінності, чесноти не є просто універсаліями або абстрактними поняттями. Це є частина життя.

Європейці здивовані. Виявляється, що люди можуть віддавати за «це» життя. Для країн Заходу є шанс прокинутися і переглянути власні суспільні угоди. Спробувати переукласти суспільну угоду так, щоб не обмінювати комфорт на цінності, щоб було менше лицемірства.

Суспільна угода. Якою вона буде для України?

Війна згуртувала і об'єднала нас. Чи зможемо ми ось цю єдність перенести у простір відкритого суспільства? Зараз у процесі боротьби викарбовуються певні чесноти і цінності. Чи зможемо ми покласти їх на шлях творення нової країни? Країни, у якій громадяни будуть відчувати солідарність відкритого суспільства. У нас не буде іншого шляху, окрім як будувати унікальний європейський проєкт. Тут в Україні. Враховуючи наш контекст, історію і культуру.

Перед нами дві можливості. Одна з них — побудувати жорстку авторитарну систему. Інша можливість – проєкт Великої України. Це проєкт, у якому ми можемо бути одночасно сильними, щоб захищати наші цінності, і показувати приклад відкритого суспільства.

Ось що може Україна запропонувати світові. Показати не тільки мужність у захисті власної ідентичності, але і творчу наснагу, натхнення у побудові демократичної системи. Суспільство, у якому ми чуємо один одного і співпрацюємо над тим, щоб створити нову успішну європейську державу.

Досвід війни має навчити нас тримати фокус на цілях і досягати їх. Після війни корупційні схеми і скандали, намагання розділити нас будуть розглядатися як злочини.

Політики і соціальні групи, які будуть намагатися торгувати ненавистю стануть неприйнятними. Інакше ми не зможемо побудувати успішне суспільство. Ми будемо ділити Україну на «до війни» і «після війни». Після війни намп потрібні політики, які не просто декларують, а й практикують такі чесноти як солідарність і спільна творчість.

Які цінності ми покладемо в основу держави?

Це європейські цінності, але у нашій українській версії. Деякі критики з росії говорять: «От ви критикуєте можливість особливого шляху росії, а в України є якась ідея? Що Україна може дати світові? Яку ідею вона пропонує?»

Відповідь Андрія Баумейстера – це ідея культурної, інтелектуальної, технологічно і науково розвиненої, творчої нації. Нації, яка успадковує Софію Київську, колегії 17-18 століття, українське бароко, вишукану літературу. Але і ту культуру, літературу і наукові спільноти, які виникали у нашому просторі.

Велика Україна передбачає поєднання цих речей.

Російську мову і культуру не потрібно віддавати росії. Так само як і творчість іншими мовами, які відбувалися тут. Якщо ми розглядаємо Україну як різноманітну систему, то безумовно має бути якась магістральна об'єднувальна культура. Такою культурою безумовно має бути українська культура і українська мова. Але ця провідна культура не має витісняти або знищувати різноманіття тих культур, які існували, існують і, сподіваємося, будуть існувати у нашому просторі. Ось ця ідея, ідея єдності в множинності. Ідея солідарної, освіченої і культурної нації.