Чи може Україна вести власну гру?
Нам не потрібна затяжна війна
Текст написаний на основі розмови
Юрія Романенка та Сергія Дацюка
Посилання на відео:
Автор: Олександр Синько
Дата: 11 березня 2022 року
Ключові слова: подвійна гра Заходу, стратегічна компетенція, затяжна війна, переговори, система безпеки, мережеві структури.
Подвійна гра Заходу
Те що відбувається зараз – це гра Заходу. росія намагалася нав'язати свою гру, але їй це не вдалося. Стратегія росії – вийти на регіональне домінування, стратегія Заходу – утримати світове домінування.
Часом, ми дозволяємо собі розмірковувати достатньо примітивно. Якщо Захід нам допомагає, то він друг, якщо Росія з нами воює – вона ворог. Це правда, але тільки частково. Однією рукою Захід нам допомагає, а іншою – стимулює конфлікт між Україною і росією. Захід веде гру таким чином, щоб зіткнувши нас з росією, потім приступити до придушення росії. Але при цьому сильно знижується потенціал України. Звичайній людині це зрозуміти не легко.
Захід надає допомогу частково і тому, що йому вигідно вести війну на території України, ціною наших життів і ціною руйнування нашої інфраструктури. При цьому це абсолютно не знімає відповідальності з Росії за війну проти України. Також це не знімає відповідальність з України за абсолютну стратегічну бездарність.
Стратегія – не просто модне слово. Це особливий розділ, що має бути забезпечений мисленням та рефлексією, а також теоретичними розробками, що переважають подібні теоретичні розробки на Заході і в росії. Розробка і реалізація стратегії – це дія, яку можуть виконати дуже небагато людей із стратегічною компетенцією. Якщо найближчим часом, після війни, ми не створимо стратегування, ми як Україна приречені. Ми розчинимося в небутті як нація і як можлива цивілізація.
Хто ж знав, що ми так будемо битися?
Захід не очікував, що Україна бути успішно воювати проти Росії. Він фактично віддав нас Росії на поїдання. Це ми подолали невіру Заходу, це ми переломили ситуацію. Поки що.
Треба віддати належне Генеральному Штабові. Він врахував досвід 2014-2015 років і не повторює помилок. Не б'ється на відкритому полі з великими угрупованнями військ, оскільки у росіян значна перевага. Наші військові використовують міську забудову, ведуть маневрену війну. Варто зауважити, що військова стратегія зараз у нас виявилася набагато краща, ніж державна, політична і економічна стратегія.
Захід і Росія неадекватно оцінили силу духу українців, волю до перемоги і прагнення бути незалежними.
Гра росії
На даному етапі росія є гравцем другого плану. Вона змушена вести гру, яку нав'язує Захід. Проти гри Заходу вона зробити нічого не може, хоча дуже намагається. І погрожує ядерною дубиною, і намагається знайти прибічників у світі, і погрожує Україні. Одним словом, робить все, що потрібно. Тим не менше, проти Заходу росія поки що не гравець.
Як «виправдати» війну росії проти України? Цілі сформульовані дуже розмито: демілітаризація і денацифікація. Щодо демілітаризації, то за 15 днів війни росія не спромоглася увійти до жодного великого українського міста. Тому прогрес, поки що, незначний. Щодо денацифікації – не зрозуміло як військовими методами можна боротися з націоналізмом? Його можна лише посилити. Також не зрозуміло, яким чином ядерна зброя буде визначати хто націоналіст, а хто ні серед 40 мільйонного населення.
Росія знаходиться у «паралельній реальності», під потужним пропагандистським ковпаком, який створив путін. Коли російські солдати і офіцери зустрічаються з дійсною реальністю під час бойових дій в Україні – у них психологічний шок. Чи є люди у росії, які взагалі здатні зрозуміти, що відбувається? Чи можливо до них достукатися? Адже ця війна руйнує і росію також. Однією з таких груп можуть бути офіцери російської армії, оскільки вони одні з небагатьох зіштовхнулися з реальністю. Вони можуть відмовитися виконувати накази і цим самим врятувати росію.
Чи може Україна вести власну гру?
У перспективі до одного місяця санкції не спрацюють відчутно для росії. росія буде «виляти» і намагатися демонструвати готовність до переговорів для того, щоб відтягнути впровадження наступної хвилі санкцій. Тим часом, росія знищує українське мирне населення та інфраструктуру. Для нас це контрпродуктивно. У літературі добре описані випадку отруєння ненавистю народів, які довго воювали. Інший феномен – це отруєння смертю. Українці і росіяни завалюють один одного горами трупів. Це шлях в нікуди. Після війни це призведе до збільшення кількості насилля, злочинів. Знадобляться десятиліття, щоб втамувати біль від психологічних травм війни. Нам не потрібна затяжна війна.
У цьому контексті на передній план виходить тема переговорів. Вони будуть відбуватися в будь-якому випадку. І тут ми знову повертаємося до стратегії і до нашого бачення безпеки України в майбутньому.
Зрозуміло, що Україна на даному етапі не може впоратися з обороною такої великої території самостійно. Нам потрібно або приєднуватися до реформованого НАТО або створювати нову системи колективної безпеки.
Багато компаній почало виходити з ринку росії після початку війни. Це перший приклад того, як працюють мережеві структури. Вони ефективні. Ця структура поступово могла б замінювати собою ООН. Цей приклад доказує, що ми більше не живемо у світі тільки держав. Є багато інших суб'єктів, які можуть входити до мережевих структур.
Мережеві структури – це перший нарис того, як можуть виглядати системи колективної безпеки у майбутньому. Вони більш виразно проявилися у цій війні серед брехні, ненависті і остаточного усвідомлення, що всі наявні системи колективної безпеки не працюють більше. Мережеві структури мають шанс забезпечити мир, але цей механізм потрібно сформулювати і оформити інституційно.
Воювати до останнього контрпродуктивно для нас. Завалювати один одного трупами – це шлях в нікуди. Виграти цю війну можна лише стратегічно. З допомогою мислення і рефлексії.
