Ви просто почитайте деякі новини про українських політиків. Мосійчук плюнув у Капліна. Ляшко в Раді розповідає анекдоти з триповерховими матюками. Хтось кинув у Капліна півнем (втф!?)! Савченко в ефірі криє відбірними матюками... Отримали підозру в корупції чи були затримані? Відразу коричнева ковдра, інфаркт, виразка, неврози, психози... Потім дехто швидко видужує, коли є можливість втекти чи стає зрозуміло, що «порішав».
А в США 80-річний ветеран війни з раком мозку сенатор Джон Маккейн посилає подалі лікарів, йде на роботу і працює в Сенаті. Він знає що таке обов'язок перед виборцями, перед країною. Він не йде на двомісячні канікули і не пропадає десь в буфеті під час роботи Сенату. Маючи питання до чиновників — питає. Аргументовано і достатньо жорстко та загрозливо. Йому для того, щоб підтримувати відомість та авторитет не треба бити, наприклад працівника ЦРУ ногою в пику (як Парасюк з СБУшником) чи обзивати всіх скотиняками і жерти землю біля парламентської трибуни.
І цим чоловіком ми захоплюємося. Він на це заслуговує. Це добрий приклад. Але потім йдемо на дільниці та обираємо власників коричневих ковдр, відвертих клоунів, недорозвинених напівкримінальників, пристосуванців, представників попередньої влади (кожна з яких обов'язково злочинна і це не іронія), гречкосіїв, конюхів, бариг... список можна продовжувати.
Українська політична і виборча культура. Безглузда і нещадна.
Захоплення американським сенатором Маккейном можна зрозуміти. 80 років. Діагностовано рак мозку. Він іде на роботу. На важливе голосування. Оце сила духу. Це дорожче за публічний образ.
А що українські парламентарі. Вони втомилися. Вони пішли відпочивати.
От тут питання. Захолюємося американським політиком? Маємо право. А чому ж не обираємо таких самих? Чому обираємо фактично щоб було кого ненавидіти?
P.S. штампи «нема за кого», «всі однакові», якщо ще хтось в них вірить, лишаємо там, де взяли. То все неправда.
