Після появи перших повідомлень про розробку законопроекту про «деокупацію», не очікував від цього дітища правлячого класу нічого особливого чи тим більше принципово нового. Після публікації тексту і ознайомлення з ним очікування, точніше їх відсутність, підтвердилися. А от тривога посилилася.

Цей законопроект чи його драфт (називайте як хочете) не є інноваційним. В цьому, власне, і є одна з його найбільших проблем. Формулювання «тимчасово окуповані території» та «окупаційна адміністрація РФ» не є інноваційними. Тим більше зараз. Це вже запізніла реакція, яка викликає скоріше вже іронію на фоні вимог, які лунають вже роками. Тому весь той ореол фантастичності та чудодійності законопроекту, який намагалися створювати, як це часто буває, вилився у черговий медійний пшик. Влада поводила себе так наче збиралася дати відповіді на всі питання одночасно. При чому відповіді вичерпні і ефективні. Проте, результат вийшов як завжди.

Відповідно до статті 2 опублікованого в ЗМІ документа зазначено, що «на тимчасово окупованих територіях в Донецькій та Луганській областях будь-які органи, посадові особи та службові особи і їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи НЕ ПРЕДБАЧЕНІ КОНСТИТУЦІЄЮ І ЗАКОНАМИ УКРАНИ, обрані, призначені чи створені у порядку, НЕ ПЕРЕДБАЧЕНОМУ КОНСТИТУЦЮ ТА ЗАКОНАМИ УКРАЇНИ».
Тут одразу подвійний дискурс. З одного боку, наче б то визнається нарешті, що території окуповані РФ, проте формулювання в цій статті з приводу не закріпленості законодавчо діяльності на ОКУПОВАНІЙ ТЕРИТОРІЇ органів та посадових осіб виглядає дуже м'яким прокладанням мосту саме до закріплення в Конституції можливості такі органи створювати і таких осіб призначати.

З чого такий висновок? Якби там було формулювання «вважаються незаконними», то це одна справа. Це правильна імперативна норма. А от відсилка, «якщо… не передбачені». От це «якщо» викликає дуже багато запитань до авторів проекту. Навіщо лишати такі формулювання, якщо ми збираємося повертати окуповані території під українську юрисдикцію на власних умовах.

І тут ми підбираємося до «Мінська».

І в цьому полягає головний «сюрприз» цього документа.

В статті 7 зазначено, що «під час здійснення… заходів із відновлення територіальної цілісності України… забезпечується пріоритетність виконання безпекових положень МІНСЬКОГО ПРОТОКОЛУ від 5 вересня 2014 року, МІНСЬКОГО МЕМОРАНДУМУ від 19 вересня 2014 року та „КОМПЛЕКСУ ЗАХОДІВ“ від 12 лютого 2015 року…».

Отак, влада пропонує закріпити «Мінськ» на законодавчому рівні. Не вдається протиснути норми «Мінська» в Конституції, тож намагаються законодавчо закріпити сам «Мінськ» у правовому полі України. «Безпекові положення», які Кремль не виконує. І які ці положення? Яке їх офіційне трактування? Чи там всі положення «безпекові», в тому числі, фінансування головорізів з Державного бюджету, та ще й за захищеними статтями?

Все в стилі нинішньої влади. Мало того, що намагаються протиснути відверто руйнівні для країни ініціативи, то ще й подають це як мало не геніальну перемогу.

Знаково, до речі, що документ просочився в медіа як «злив». Зрозуміло, що владі зручніше таким чином перевірити реакцію суспільства на подібні норми. І саме зараз в мертвий сезон, коли політичний сезон ще не закінчився, але рівень активності в суспільстві нині перебуває на рівні, який традиційно є далеко не найнижчим в цей період року.

Виходить замість закону про деокупацію, українцям підсовують закон про окупацію.