2007 рік. Пасинок олігарха Фірташа Сергій Калиновський на спортивному BMW в'їхав у статичні «Жигулі». Загинули водій авто та подруга самого Калиновського. Його відпустили за підпискою про невиїзд. Згодом він втік за кордон. У 2015 році патрульні знову затримали його на дорозі. Прокурори вимагали затримання. Однак суд відпустив Калиновського під домашній арешт.
2009 рік. Колишній мер Києва Олександр Омельченко збив на смерть будівельника. Правоохоронці не виявили складу злочину і справу закрили. Після того Омельченко ще двічі потрапляв у ДТП. Одне з яких знову виявилось смертельним.
2010 рік. Дмитро Рудь син екс-прокурора з Дніпра за кермом джипа збив на смерть трьох жінок і втік з місця події. Його затримали, і засудили до 5 років позбавлення волі. Однак Дніпровський «мажор» не з'являвся на засідання суду.
2015 рік. Чергова трагедія сталася на автошляху «Київ-Харків». Toyota Camry глави Конституційного суду Юрія Бауліна врізалась у Nissan – загинуло троє людей. ДТП сталася саме з вини водія Бауліна. Суддя і далі очолює Конституційний Суд, а сама справа не завершена.
2016 рік. Син бізнесмена Андрія Толстошеєва на джипі в'їхав у кіоск біля столичного метро. Загинула жінка. За словами адвокатів винуватця у нього вперше в житті стався напад епілепсії. Тоді, як перед ДТП, водій публікував фото з алкоголем та цигарками.
2017 рік. У центрі Києва. Син нардепа Нестора Шуфрича збив чоловіка на пішохідному переході. Кермував Шуфрич-молодший чужим авто. Ну і звісно ДТП в Харкові, коли авто, за кермом якого була Олена Зайцева змело з тротуару прямо на той світ півдесятка людей.
Я пропустив ще одну подію, яка сталася в 2015 році.
30 вересня 2015 року с. Демидів Київської області племінник глави Вишгородського районного суду Дмитро Россошанський насмерть збив Світлану Сапатінську. Вона отримала тяжкі травми й померла, а її 4-річний син Матвій став напівсиротою. Раніше Россошанський вже фігурував у справах про крадіжку авто та пограбування, лікувався від алкогольно-наркотичної залежності але жодного разу не був покараний.
Весь цей час за справедливість боролася сестра загиблої Ірина Ноздровська. Вона збирала докази, брала участь в судових засіданнях, надавала справі розголосу.
У травні 2017 року Россошанського засудили до 7 років позбавлення волі. Захист подав апеляцію, після чого йому було відмовлено в амністії: https://www.facebook.com/ir.suslova/posts/1776696459038514
29 грудня Ірина Ноздровська зникає. 1 січня знаходять її тіло. Чесно кажучи, це певною мірою схоже на війну. Сторона-жертва захищається, починає активно оборонятися і досягати певного успіху в своїй боротьбі, завдає перших втрат стороні-агресору. Після цього той звіріє та починає напосідати зі ще більшою жорстокістю.
Гадаю, зайве зараз використовувати оціночні судження. Тут все ясно як білий день.
З боку Россошанського Ноздровській погрожували, залякували, її дочку побили, домагаючись від Ноздровської заяви про те, що вона не має до винуватця ДТП претензій.
27 грудня було останнє судове засідання. 29 числа вона зникає. Її вбивають. Все відбувається відразу. Вбивці не витримують ніякої паузи, просто атакують. Організатори і замовники (якщо члени родини Россошанського не є безпосередніми виконавцями) не могли не розуміти, що буде грандіозний резонанс. Що це буде вибух і після цього щось там «порішати», якщо на них вийдуть буде ой як складно, бо після такого зухвалого убивства в суспільства прокинеться агресія заснована на почутті справедливості. Воно роздере будь-якого суддю чи прокурора, який наважиться покривати убивць.
Звісно, що зведення особистих рахунків – це найбільш зрозуміла та очевидна суб'єктивна сторона у винуватців. Проте, не слід забувати й про соціальний аспект. Вище було наведено далеко не всі справи, які зачіпали такий болючий мозоль – почуття справедливості. Убивства не тільки на дорогах. Врадіївка, протистояння київської вчительки Ніни Москаленко і рейдерів. В такі моменти все дуже швидко згадується і накладається.
Це був черговий плювок в обличчя нам всім. Спочатку ті, хто вважає себе вищою кастою, хизувалися своєю безкарністю. А коли ображені ними за підтримки активної частини суспільства почали добиватися справедливості, вони перейшли від хизування і погроз до крайньої міри – убивства. Це просто не люди. Інші нелюди вже намагалися позбавити нас права на справедливість. Вони теж почали вбивати, а потім тікали, піджавши хвости. Тільки тепер, коли вони, знову ж таки, не понесли покарання, вони цим хизуються і називають наш протест за Гідність всіма лайливими словами, які тільки мають в запасі. І роблять це за наш з вами кошт і за сприяння тих, хто прийшов до влади на крові простих українців.
Суспільство не має права дозволити спустити це все на гальмах. Ця провина не повинна зійти з рук убивцям та всім причетним до справи, які захищали убивцю, який отримав 7 років тюрми. Зайве казати, що 7 років нікчемного життя цього непотребу не вартує навіть краплі крові такої людини, як Ноздровська, не те щоб цілого її життя.
2 січня біля головного Управління поліції в Києві відбудеться акція з вимогою знати винних та надати захист дочці загиблої:
https://www.facebook.com/events/526571061057687/
Думаю, всі ми повинні вийти на стежку війни проти всієї цієї погані, щоб вона просто боялася вийти на вулицю в будь-яку пору дня. Лиш тоді, коли добиватися права на справедливість будемо масово, сенс залякувати та убивати зникне. Всіх не залякаєш.
