— Mr Kim, could you please write a caption of your business philosophy in Ukraine?
— #FuckSovietThinking
В двох словах: Forbes опублікував статтю про Україну.
В двох реченнях: мільйонер Джон Сун Кім, співзасновник компанії Five9, написав для сайту Forbes, про свій досвід з українським IT. Джон майже рік живе в Україні, а українські інженери працюють над його новим стартапом. Чому Україна? Стаття, власне, саме про це.
Тепер варто вмоститись зручніше — далі буде багато тексту.
Отже три дні тому на сайті Forbes з'явилась стаття про Україну, а якщо конкретніше — про українську ІТ-індустрію. Це не редакційний матеріал, а допис у блозі Forbes Technology Council, дописують тут сотень CEO хайтек компаній з усього світу. Допис Джона швидко зібрав на кілька порядків більше переглядів, ніж інші дописи в цьому ж блозі.
Стаття Джона Кіма має назву «Україна є найбільшим секретом Каліфорнійської стартап сцени» і починається з фотографії українського прапору. Навіть поверхневий читач помітить — цей текст про Україну. Не пригадаю, коли востаннє ведення бізнесу в Україні так вдало рекламували на весь світ.
Далі ми спробуємо розібратись хто такий цей Джон Кім і чому його думка має на цікавити, а також простежмо як еволюціонували враження Джона про Україну за час його перебування на нашій землі.
ХТО ВИ, ДЖОН СУН КІМ?
В першу чергу Джон Сун Кім — це співзасновник компанії Five9. Її вартість, якщо вірити NASDAQ, в травні перевищила два мільярди доларів США. Втім, Джон вже кілька років як не пов'язаний з Five9 і займається власними стартап проектами. Один з них, власне, і привів його в Україну.
Для того, щоб краще зрозуміти текст Джона, треба спершу з'ясувати, яке відношення має Джон до каліфорнійської стартап-сцени, щоб так впевнено розповідати про її секрети.
Джону Кіму належать ідеї віртуалізації програмного забезпечення роботи коллцентрів і використання VoIP для здешевлення вартості дзвінків. Він зібрав команду, яка першою створила та почала продавати хмарні рішення для коллцетрів — це і була Five9. Більш дешеве рішення, яке не вимагало купівлі та обслуговування «заліза», перевернуло ринок в США та по всьому світу.
Коли компанія зі стартапу перетворилась на корпорацію вартістюпівтора мільярди доларів, Джон вирішив відійти від справ і зайнятись іншими проектами. Більш детально про історію створення компанії можна дізнатись з перших рук ось тут, англійською:
https://techcrunch.com/2015/12/26/how-i-created-a-...
У 2008 Джон Кім почав працювати над новим проектом — платформою DoctorBase. Вона допомагала лікарям спілкуватись з пацієнтами, а пацієнтам — залишати відгуки про лікарів. В 2015 Джон продав DoctoreBase компанії Kareo, яка спеціалізується на медичних інформаційних системах. Трохи більше про історію створення DoctorBase можна прочитати в особистому блозі Джона ось тут https://techcrunch.com/2015/10/30/whats-really-kil... тут http://johnsungkim.com/best-bootstrapped-digital-h... і тут http://johnsungkim.com/fought-one-americas-powerfu...
Про особистість Джона багато говорить інший його допис, у якому Джон розповідає, що саме він зробив у першу чергу, після того як продав DoctorBase. Його список з 10 пунктів виглядає так:
1. Станцював перед головним офісом конкурентів
2. З'їздив у Африку
3. Купив купу барахла, яке завжди хотів
4. Купив працівникам різні речі, яких вони завжди хотіли
5. Влаштував кілька вечірок для друзів і зі знаменитостями
6. Відправив батьків на пенсію, а родичів у відпустку
7. Виступив з промовою у своєму університеті та випив пива зі студентами
8. Взяв участь у різних VIP-штуках, на зразок суддівства у конкурсі краси чи прийому в Білому Домі.
9. Став янголом-інвестором для молодих стартапів
10. Почав сумувати за роботою.
Оригінальний допис: http://johnsungkim.com/after-you-sell-startup/
WELCOME TO UKRAINE
Після продажу стартапу DoctorBase Джон прийняв рішення, яке здивувало багатьох у США, і, мабуть ще більшу кількість людей в Україні — переїхав у Київ.
На початку цього року, після перших місяців перебування на українській землі, Джон дав інтерв'ю ресурсу mc.today, де розповів про свої перші враження https://mc.today/kiev-eto-sleduyushhij-berlin-amer...
Інтерв'ю вийшло суперечливе: компліменти на адресу України йшли поряд з гострими критичними зауваженнями. Його головна цінність — свіжий, неупереджений погляд іноземця на реалії українського ІТ та Україну загалом. Стаття на Forbes є, деякою мірою, продовженням інтерв'ю, то ж зупинимось на інтерв'ю трохи детальніше.
У заголовок інтерв'ю, його автор — Тимур Ворона — виніс одну з цитат Джона, з якої не важко зрозуміти тональність матеріалу в цілому: «Київ — це наступний Берлін».
Для читачів, які далекі від сфери ІТ (буду дуже здивований, якщо хтось з вас дочитав аж до цього абзацу, але про всяк випадок) зазначу, що протягом останнього десятиліття Берлін став де-факт європейською стартап-столицею. Це місто дало життя таким всесвітньо відомим стартапам, як платформа публікації аудіозаписів SoundCloud, світова мережа доставки Delivery Hero, перший виключно цифровий банк N26, суперпопулярний он-лайн магазин одягу Zalando, мобільний додаток для вивчення мов Babbel, соцмережа для науковців ResearchGate, а також знаменитий інкубатор стартапів Rocket Internet.
Втім ІТ — це лише один з аспектів про які згадує Джон у своєму інтерв'ю. Безперервне мистецьке життя, недорогі ресторани найкращої якості, а головне спільнота людей які мислять відкрито і задають тон у своїх індустріях, від ІТ до високої моди — все це робить порівняння з Берліном компліментом практично для будь-якого міста.
Джон починає своє інтерв'ю з короткого пояснення чому саме йому не сиділось у сонячному Сан-Франциско. Це особливо цікаво, оскільки велика кількість українських айтішніків віддали б кілька років життя за можливість здійснити схожий переїзд але у зворотньому напрямку. Виявляється у Сан Франциско все зовсім погано з почуттям гумору, особливо коли йдеться про етнічність або походження. Крім того політичні погляди можуть коштувати роботи, якщо колектив дізнається, що ти за Трампа (в Каліфорнії Трамп набрав лише трохи більше чверті голосів). Ці епізоди Джон асоціював зі браком свободи. І зробив висновок, що в Україні є та свобода та різноманіття, яких бракує в Західній Європі.
Перевагою України, на думку Джона, є також великі міста та різноманітність. Зокрема його вразило те, наскільки відрізняються між собою Київ, Львів та Одеса. Київ завоював серце Джона, серед іншого, своїми ресторанами, кліматом, англомовністю.
В своєму інтерв'ю Джон торкається теми війни в Україні. Він згадує про неї тільки для того щоб заспокоїти своїх західних друзів: за час свого перебування в Україні ніякої війни він не помітив. Як і корупції. Джон робить висновок, що в Україні не так погано, як про це пишуть у, звичних для нього, західних ЗМІ. Україна для нього «весела країна з чудовими ресторанами». І важко його за це судити. Україна може виглядати дуже по-різному, залежно від кола спілкування і фінансових можливостей. В цьому сенсі Україна все більше нагадує класичну капіталістичну країну.
Що Джону не сподобалось в Україні, так це становище людей похилого віку, а саме бідність та незахищеність. Надто разючий контраст з літніми парами Парижу та Барселони.
Коли мова заходить за українське ІТ у Джона з'являються додаткові критичні зауваження. Він говорить про те що українські стартапери часто обманюють і не схильні, не сприймають критику і загалом мають проблеми з комунікацією. Крім того Джон акцентує увагу ну випадках нездорового мікроклімату в українських ІТ-компаніях, зокрема через відсутність практики давати працівникам долю в компанії, на яку вони працюють. В цьому питанні перепоною, на думку Джона, також є українське законодавство.
Разом з тим Джон не скупиться на компліменти українським інженерам, маркетологам, продуктовим менеджерам та дизайнерам. Завершується інтерв'ю тезою Джона про те, що сьогодні в Україні відбувається революція схожа на ту, яка мала місце в Кремнієвій Долині п'ятнадцять років тому.
За великим рахунком інтерв'ю не розкрило тему «чому я вибрав саме Україну». Скоріше дало зрозуміти, що попри всі негаразди, є досить сильні аргументи «за», які лишились за кадром.
Між інтерв'ю для mc.today та публікацією статті у Forbes Джон пише ще один текст — допис у власному блозі, (http://johnsungkim.com/best-outsourced-ios-app-developers-ukraine/) пов'язаний з Україною, де побіжно згадується один з аргументів «за» українське ІТ. Втім тема допису може бути радше аргументом «проти», вона звучить так: аутсорсингові компанії не годяться для розробки продуктів. Аутсорсингові компанії взагалі і українські зокрема, оскільки події допису розгортаються саме в Києві. (Пояснення, про всяк випадок: аутсорсингові компаній переважно пишуть програмне забезпечення на замовлення інших).
Якщо коротко, лондонський банкір найняв українського аутсорсера щоб той розробив мобільний додаток. За задумкою банкіра додаток мав би стати дуже популярним, в той час як Джон ставиться до цієї ідеї скептично, оскільки переконаний, що вимагає зовсім інших навичок. Джон впевнений, що розробка якісного продукту вимагає постійних корекцій, що, на його думку, суперечить аутсорсинговій моделі в стилі «зробив-забув». У фіналі, прогнозовано, Джон виявляється правий, а банкір зазнає поразки. Серед усієї цієї лірики, є одне речення, яке важливе у контексті вибору Джона на користь українського ІТ. Джон зазначає, що за умови постійних змін до продукту критично важливим фактором стає продуктивність команди розробників. І розповідає, що його вибір пав саме на Україну через те, що під час консультування інших проектів він помітив — українські, білоруські та російські розробники в переважній більшості випадків працюють трохи швидше за своїх колег з інших країн. Вибір між Україною, Білоруссю та Росією, напевно не потребує пояснення, якщо згадати критерії свободи та якості ресторанів.
НАЙБІЛЬШИЙ СЕКРЕТ КАЛІФОРНІЙСЬКИХ СТАРТАПІВ
Це була прелюдія, яка дещо затягнулась.
Тепер настав час розібратись, чому на думку автора Форбс, Джон Кіма, «Україна є найбільшим секретом калфорнійських стартаперів».
Починає Джон свою статтю зі статистики. 150 000 програмістів на сорок мільйонів населення, активне соціальне життя, низькі зарплати та п'ятикратне зростання в ІТ-індустрії з 2011 по 2015, яка стала третьою за значимістю статтею експорту після агропродукції та корисних копалин — це все про Україну, і її привабливість для каліфорнійських стартапів.
Джон зазначає що в останні роки, на фоні зростання ІТ-зарплат в ЄС, Україна тихцем перетворилась на центр аутсорсингової робочої сили. Далі він веде мову про різницю між розробкою продукту та аутсорсингом. На думку Джона, той факт, що українські програмісти масово залучені до розробки старих європейських корпоративних систем, ще не означає, що Україна стане в майбутньому центром ІТ інновацій. Ця теза — новий аспект порівняно з зимовим інтерв'ю і дещо перегукується з пізнішим дописом про український аутсорс. Помітно, що за ці шість місяців Джон краще зрозумів специфіку розподілу праці на українському ІТ ринку.
Далеко не всі українські програмісти володіють англійською мовою в достатній мірі. Це ще одна теза, яка говорить про те, що український досвід Джона зростає. Вона дещо контрастує з його тезами в інтерв'ю, де англійську він визначає як перевагу України.
До списку проблемних моментів Джон додає філософію «користувач не полюбить продукт, якщо не люблять навіть розробники» — культура аутсорсу нав'язує програмістам зовсім інший тип мислення.
Джон демонструє прекрасну обізнаність з успішними українськими стартапами але ставить планку вище. На його думку країна з таким потенціалом не має задовольнятись проектами з капіталізацію в кількасот мільйонів доларів і повинна продукувати «єдинорогів», тобто стартапи, чия капіталізація сягає одного мільярдна доларів США. Нині три з найбільш високо оцінених «єдинорогів» знаходяться в Китаї. Два інших — у Сан Франциско, Каліфорнія.
Одну з причин низьких показників Джон бачить у державній політиці. А саме у тому, що Україна не надає податкові знижки для іноземних інвесторів, на відміну від сусідніх Естонії та БІлорусі. Крім цього Джон нарікає на відсутність в Україні правових рамок для опціонів на користь працівників компанії. Ці тези також новинка, порівняно з попередніми текстами і додаткове свідчення обізнаності з українськими реаліями.
Втім, не зважаючи на попередні зауваження, на думку Джона, той факт, що в Україні існують такі успішні стартапи як MacPaw та Readdle важить більше. Це означає, що в Україні є молоде покоління підприємців які знають як робити успішні продукти в умовах пост-радянського середовища. А значить американські компанії не даремно відкривають свої R&D центри в Україні.
Далі Джон згадує американський стартап Ring (нещодавно його купив Amazon за один мільярд доларів), чий R&D офіс знаходиться саме в Україні. На думку Джона — це яскравий приклад подолання культурних відмінностей, наслідком якого став дуже успішний продукт.
Після цього Джон ділиться власною формулою ефективної роботи в українських реаліях, яку він і його компанія JetBridge Software (Fingrprint) шукали попередні дванадцять місяців:
1. Присутність. Для успіху необхідна особиста присутність керівництва. Інакше діла не буде.Це не комплімент для України та українців, але сприймати такий відгук треба і сприймати конструктивно.
2. Набирайте персонал повільно. В середньому лише два з п'ятдесяти програмістів відповідають стандартам Кремнієвої Долини. Цей пункт також може здатись негативом. Втім він означає, що в Україні є приблизно 6000 програмістів, які відповідають стандартам Кремнієвої Долини. При тому, що в самій Долині, станом на 2013 рік їх було було приблизно 60 000 програмістів.
3. Прозорість.Повна прозорість у роботі з українським офісом. Інакше не уникнути недовіри і непорозумінь.
4. Інший спосіб тестування. В Україні під час співбесіди можна задавати такі питання, за які в Каліфорнії можна піти в тюрму. Наприклад питати «Чи є у вас діти?». Джон закликає користуватись цією перевагою.
5. Знайдіть місцевого менеджера з досвідом запуску успішних продуктів. Або привезіть власного з Каліфорнії.Джон визначає цю рекомендацію як надзвичайно важливу.
6. Уникайте ізольованих офісів. Як приклад підходящого офісного приміщення Джон наводить київський технопарк UNIT.City, де регулярно відбуваються навчальні семінари різноманітної тематики за участі експертів зі світовою репутацією.
Який же висновок робить Джон на завершенні свої статті?
Українські технарі мають унікальні, по американським міркам, математичні таланти і не просять багато. Тож незважаючи на всі можливі складнощі пов'язані з українськими реаліями, американській компанії достатньо лише засвоїти українську формулу вигідної співпраці. І тоді Україна для неї перетворюється на суттєву конкурентну перевагу. Це і є той секрет, який навряд чи вдасться довго тримати в таємниці.
За останній рік Джон створив в Україні бізнес і стикнувся з українськими проблемами.
Він відкрито говорить про проблеми українського уряду, українського ІТ та суспільства загалом.
Джон почав розуміти реальний стан речей в Україні.
Що він робить далі?
Згортає бізнес і вертається додому?
Ні, він пише статтю, в якій закликає американські компанії звернути увагу на Україну як на перспективне місце для ведення ІТ бізнесу. Він розповідає, що зрозумів, як це треба робити тут, і ділиться цим знанням. Бо вірить у перспективу України сьогодні. Тепер лишилось щоб якомога більше українців прочитали текст Джона і повірили в Україну так, як вірить в неї мільйонер кореєць, родом зі Сполучених Штатів Америки.
Для тих, кому англійська не проблема, даю посилання на саму статтю. Прочитайте, напишіть про свої враження. Буде цікаво порівняти наше сприйняття. https://www.forbes.com/sites/forbestechcouncil/201...
