Проголосуй.
Просто піди і проголосуй.
Навіть якщо тобі глибоко насрати на політику і морди на білбордах викликають роздратування. Справа не в політиці і не в мордах, а у тому щоб прокинутись недільного ранку, вдягнутись, взяти парасольку, про всяк випадок, і вийти з дому. Прийти на свою виборчу дільницю, ти легко її знайдеш — туди йтимуть вервички людей з усієї околиці. Справа у тому щоб взяти свій бюлетень і поставити хрестика, або галочку, або зірочку. Якщо ти при цьому усвідомлюєш відповідальність і робиш інформований вибір — чудово. Але навіть те що ти прийдеш і поставиш на папірці закарючку — це вже перемога.
Просили мамо, просили тато. Воно може трохи дивно що пів-фейсбука цими днями впрошує решту піти проголосувать, канючать мов бомжі за гривню на вокзалі. Але тут соромитись нема чого, я так думаю. Можу ходити з табличкою «принижуюсь за явку». Як співає Перкалаба — тікобивиходили. На дільницю. Можете хоч на залисину мені плюнуть, але підіть і проголосуйте. Ходить можете? В Україні знаходитесь? Політикою не цікавитесь? Прийдіть — зустрінете на дільниці кохання свого життя. Воно буде видавати вам бюлетеня. Або роздивлятиметься поруч з вами біографії кандидатів. У вас вже є кохання? Ну то приходьте з коханням.
Треба аргументи? Вибори в демократичній державі — це не виграш в лотерею, коли той за кого проголосували може виявитись Махатмою Ганді або гівном. Це скоріше як в агрономів, уважна і терпляча селекція, коли з кожного урожаю передвиборчих списків вибирають щось трохи краще ніж було попереднього разу, тільки для того щоб колись, з часом, отримати хороший, сильний сорт. Головне не припиняти вибирати.
Навіть якщо дощ.
І калюж більше ніж асфальту.
Особливо якщо калюж більше ніж асфальту.
Прийди.
Все, вже завершую. Ще трохи постою на колінах, може щось дасть. Ні, копійки кидати не треба, в мене вистачає. Просто проголосуй.
