Політика — це не клуб обраних. Будь-які обмеження в новому виборчому законодавстві, над якими зараз мізкують у Парламенті, передусім порушують засадничі права громадян обирати та бути обраними.
Це стосується, зокрема, пунктів про заставу, 5-відсотковий бар'єр та обов'язкову участь у виборах по всій країні. Власники великих партій фактично хочуть витіснити місцеві команди, які реально займаються своїми регіонами, а не граються в політику. Така необхідність викликана зокрема і кадровим голодом великих політпроєктів на місцях.
Фактично ми бачимо, що окремі парламентські партії сьогодні намагаються підібгати під себе рейтингових місцевих керівників з досвідом і визнанням. Що це? страх конкуренції чи бажання вибудувати чергову вертикаль влади з ручним керуванням країною — поки що судити важко, але однозначно допускати прийняття таких законів не можна.
Крім того зміни до виборчого законодавства не можна вносити менше, ніж за пів року до виборів, а це означає, що новий виборчий кодекс, якщо його й приймуть, або не запрацює в цьому році й вибори відбудуться за старим законом, або ж нагорі вже прийняли рішення про перенесення виборів.
Такі законодавчі ініціативи не можуть проходити повз увагу Асоціації міст України — київський міський голова й голова АМУ Віталій Кличко підготував відповідне звернення, яке, думаю, підпишуть більшість членів асоціації.
Один із основних ризиків прийняття подібних змін — втрата незалежності регіональних лідерів, які муситимуть ставати під чужі партійні прапори, щоб мати можливість бути обраними, а отже будуть позбавлені можливості приймати рішення, які потрібні для розвитку їхніх міст і громад. Паралельно ми бачимо, що 16 квітня Верховна Рада віддала Уряду право завершити процес об'єднання громад. Що це означає? Тільки те, що кількість об'єднаних громад, їхня конфігурація та адміністративні центри тепер монопольна прерогатива Кабміну, а отже процес завершення децентралізації може пройти в ручному режимі. Таким чином маємо централізацію влади з одночасним затягуванням зашморгів на місцевих політиках, які роками виборювали для своїх громад кращі умови розвитку та життя. Окрема мова про розміри застав, які наштовхують на думку, що доступ до політикуму в регіонах відтепер стає можливим тільки в разі придбання «клубної карти», яку зможуть собі дозволити далеко не всі. Відтак маємо ризик отримати на місцях низку залежних від спонсорів політиків.
