«Я роблю занадто мало» чи відчуття провини.
Після останього допису мені написало кілька друзів. Всі вони волонтерять та допомогають армії, але все рівно відчувають провину за те, що не на фронті та роблять замало.
Так от по пунктах:
1. Не всім місце на фронті.
Бліндаж і так доволі тісний. Без тилу не буде фронту. Так, хлопцям на нулі відверто найважче, але щоб вони стояли їм потрібна підтримка і матеріальна, і психологічна. Так що, якщо ви працюєте в тилу — це вже круто.
2. Нікому не потрібно щоб ви «лягли кістьми».
Пріоритет звучить так: спочатку виживання і безпека для себе і близьких, наступний крок — допомога ЗСУ.
3. Регулярність важливіша за інтенсивність.
Так, бувають надоперативні потреби: авто, дрони і т.д., коли треба мобілізуватись. Але це гра в довгу, так що розраховуйте ваші ресурси психологічні, матеріальні, фізичн, щоб підтримати армію до кінця війни. Коли хлопці відчувають турботу на постійній основі — це їх підтримає.
4. Агітуйте своїх друзів та оточення.
Висловлювайтесь на скільки це важливо. Розповідайте про те, як служать ваші близькі, родичі, знайомі. Інформаційне поле — це теж важливо.
5. Допомогати армії — це не тільки донатити на ЗСУ, чи шукати по всьому світу броніки.
Це і піклуватись про поранених, здавати кров, допомогати тим, хто залишився без домівки та засобів для існування, піклуватися про залишених тварин, висвітлювати подвиги героїв та багато багато інших важливих справ.
Наше гасло звучить «Слава Україні! Героям Слава!». Це не тільки про Героїв на полі болю, це про кожного українця, який робить свій внесок в перемогу!
Станьте Героєм зараз, та залишайтесь їм завжди.
Вірте в ЗСУ.
Слава Україні!
