Знову серед моїх колишніх колег пішли розмови про мізерні видатки, закладені на вищу освіту в бюджеті наступного 22-го року. Але ж вони не менші ніж у 21-му році, навіть, трохи більші! То чого скиглити, як казав кровосісь Азіров?
А ви чули щось про ефективне використання бюджетних коштів в країні, яка задихається від зовнішніх боргових зобов'язань? То де це використання було за 30 років, де ефективний менеджмент, аналіз системних проблем? Де чіткий механізм держзамовлення вчителів, мовнознавців, істориків, правників, інженерів, — а чи потрібний він, за ще радянськими формулярами? Де аналіз (так звана електронна база) працевлаштування цих випускників, які вчилися на бюджеті, де прозорий механізм (та чи потрібний й він) розподілу коштів серед закладів вищої освіти, який не повинен бути залежним від примх та забаганок посадовців? А може все ж таки не потрібно механічно в полуавтоматичному режимі розподіляти бюджетні кошти серед ЗВО, а перейти до принципу «гроші ходять за студентом», але не у вигляді «ваучера», а у вигляді системи кредитування, наприклад, як у США, але з гарантією та умовами державного кредитування тих, хто дійсно бажає отримати вищу освіту? Тоді й база працевлаштування та механізм держзамовлення буде не потрібними, бо той, хто бажає отримати державний кредит на вищу освіту має 100 відсоткову мотивацію успішно вчитися та потім відпрацювати деякий час аби не повертати державі кошти кредиту.
Я розумію, що неможливо втілити реформи за 2 роки, але ж можна чітко на законодавчому рівні докорінно змінити саму систему фінансування, акредитації/ліцензування, філософії надання вищої освіти, задекларувати нови принципи існування системи. Не окремими законопроектами про Академічну мобільність (щоб не ґаньбитися перед ЄС за бардак та безвідповідальність) від профільного комітету ВРУ, а чіткою законодавчою програмою.
Мені заперечать, вказуючи на безкоштовну вищу освіту в Європі. Але для того, щоб як у країнах Європейського Союзу безкоштовно надавати вищу освіту за французькою чи німецькою моделями, ми повинні спочатку дуже швидко перейняти та публічно і системно втілити їх досвід на рівні Держави, зламати докорінно та засудити радянські/стаханівські принципи та методи управління, повністю, а не вибірково, швидко перейти на ринкові відносини, а вже потім плекати механізм надання безкоштовної освіти.
То нащо, скажіть, платникам податків, оцей процес масового дипломування всіх бажаючих безкоштовно отримати папірець державного зразку без перспективи працевлаштування? Скажіть, а нащо платники податків утримують на своїй шиї всих посадовців, які організовують освітній процес, професійних жебраків та пристосуванців, які начебто за мізерну плату без прозорої мотивації викладають лекції в пустих аудиторіях? 
Адепти радянського союзу будуть волати – «не треба ніяких змін та реформ в освіті», «нехай гроші ходять за професором», або «чим більше дипломів – тим краще». А для кого «краще»? Так, гроші повинні ходити за професором, але гроші не освітні, а наукові! Але їх так важко отримати за сучасними конкурсними умовами! Ось тому оті недолугі пристосуванці готові покривати будь-яку корупцію у різному вигляді фасадних «покращень» влади, бо панічно бояться опинитися на вулиці без роботи, — не витримають вони реальної конкуренції чи то існування попиту в їх послугах.
Але їм вторить Президент України Зеленський, який в ефірі політичного шоу «Право на владу» на каналі 1+1 заявив: аби в Україні не було соціального конфлікту (масового звільнення десятка тисяч доцентів та професорів чи управлінців), ми повинні їх утримувати.
А я не згодний з цим! Нащо нам утримувати викладачів-пристосуванців в нерейтингових університетах, які «навчають» згідно державної акредитації НАЗЯВО та випускають недолугих «йовбаків» без працевлаштування та майбутніх корупціонерів за державний кошт за фальшивим держзамовленням? Я не розумію Президента: латентна корупція – ї є наша національна ідея?
Ок, заплановане масове скорочення ЗВО у 2021 році не відбулося. А чи станеться воно у 2022 – невідомо. А чи треба бояться краху університетів при зміні «давального» принципу фінансування? Навпаки, фінансова незалежність ЗВО дозволить їм вівльно видихнути. Бо замість розробки чіткого плану дій/програми, докорінних реформ в питаннях фінансування, автономії ЗВО, МОН вибрав тактику мовчазного та сліпого скорочення поодиноких слабких ЗВО (як правило тих, які опинилися у виборчому процесі ректора) за рахунок сусідів-хижаків на освітянському ринку. Прикладів вже достатньо, — чого тільки коштує бажання декана «інстітута обчєствєнного пітанія»/депутата від Слуги отримати будівлю в центрі міста в якості офісу, тисячі гектарів лісу та земель сільгосппризначення.
До речі, при слові «реформа» у свідомих та самодостатніх освітян за 30 років вже напрацьований імунітет та шалене роздратування, бо очільників МОН було багато, а від їх недолугих, нескінчених, безглуздих та безсистемних наказів щодня закіпати вже нічому — люди втопилися у вороху паперів з відписками та доповідями про «ефективність» роботи.
То наголошую: зараз неважливо скільки Держава витрачає на освіту, поки ми не навчимося їх розумно та зрозуміло витрачати. Зарано робити аналіз та висновки без докорінної зміни принципу існування системи вищої освіти.
Що пропоную я — механізм кредитування. Вища освіта повинна стати виключно платною, що звісно, на перший погляд, може протиречити засадам Конституції України. Але прописаний на законодавчому рівні механізм надання державного кредиту на вищу освіту розставить все по своїх місцях. Сам державний кредит повинно буде повернути тільки у разі порушення отримувачем зобовязань успішно здобути віщу освіту підтвердити її сертифікатом ЗНО та працювати в державному секторі за направленням. З'явиться поняття Договору між студентом та ЗВО, бо кредит не обовязково може бути державним. Обов'язкова акредитація вищої освіти у вигляді НАЗЯВО повинна відійти на рівень експертної думки, у разі порушення освітних договірних умов. МОН буде лише розробляти умови ліцензування та стратегію/програму розвитку. Диплом державного зразка бакалавра повинен надаватися лише після складання іспиту/зовнішнього незалежного тестування за фахом і виключно для бажаючих його отримати або за умовами кредитування.