Виявляється в СРСР теж був свій BLM. Сотні африканських студентів зібрались на Червоній площі 18 грудня 1963 року. Приводом стала смерть ганського студента Едмунда Ассаре-Аддо. Це була перша політична акція на Червоній площі, з часів протестів троцькістів у 1920-х роках. Подібні прояви непокори з боки автохтонів жорстко присікались, але в цьому випадку демонстрацію не лише не розігнали, а навпаки, вступили з ними в переговори на рівні топових урядовців.
50-60-ті роки стали періодом деколонізації Африки, що призвело до появи низки нових незалжених країн за вплив на які розгорнулась боротьба між Заходом та СРСР. У січні 1960 опублікована указ ЦК про розширення культурних зав'язків з Африкою на південь від Сахари, а в лютому створено Університет Дружби Народів ім. Патріса Лумумби.
Для покращення інтеграції іноземних студентів було створено мережу студентських організацій, насамперед земляцтв. Однак, замість інтеграції в офіційну вузівську вертикаль африканські студенти, не знайомі з радянськими реаліями, стали використовувати їх як реальний механізм захисту своїх інтересів від побутового расизму.
Дослідниця Джулі Хесслер, відзначає, що на той момент політична культура африканських студентів була на порядок вища ніж у радянських людей. Їх країни щойно завершили процес деколонізації і молодь була чудова обізнана з демократичними принципами та методами відстоювання своїх прав.
9 грудня 1963 року студенти з Гани отримали від посольства країни запрошення прибути до Москви на певний захід на вихідних 14-15 грудня. Хоча пізніше в посольстві заявили, що нікого не запрошували, але 13 грудня біля установи зібралось близько 300 африканських студентів.
В цей час стає відомо, про вбивство ганського студента Едмунда Ассаре-Аддо, що вчився в Калініському університеті. Його тіло було знайдено біля сільської дороги, поблизу МКАДу. Офіційна версія стверджувала, що він помер через переохолодження, перебуваючи в нетверезому стані. Його друзі стверджували, що Едмунд мав намір одружитись з російською дівчиною, що не подобалась її родичам та знайомим і могло стати причиною вбивства. Небажання влади розслідувати смерть стало причиною протестів
Посол Гани в Москві Джон Еліот, на зустрічі з офіційними особами СРСР заявив, що посольство не викликало студентів у Москву, і звинуватив у провокації США, Великобританію, Францію, ФРН та Нідерланди. Крім того, він підкреслив своє негативне ставлення до протесту, попросивши взяти посольство Гани під охорону, а учасників протестів відрахувати з університетів.
18 грудня 1963 р. декілька сотень студентів зібрались на Червоній площі у Москві. Вони написали меморандум для представлення радянській владі. Протестуючі несли плакати з гаслами «Москва — центр дискримінації», «Припиніть вбивати африканців!» і «Москва, друга Алабама „, вигукуючи гасла англійською, російською та французькою мовами. Демонстранти стали біля Спаських воріт, де дали коментарі для представників зарубіжних ЗМІ.
Для зустрічі із студентами прибули В'ячеслав Єлютін — міністр вищої і середньої спеціальної освіти СРСР, Василь Снастін — заступник завідувача ідеологічного відділу ЦК КПРС та Сергій Курашов — іністр охорони здоров'я СРСР. Вони запропонували протестуючим обрати ініціативну групу, яка вестиме переговори, але студенти заявили, що на зустрічі мають бути присутні всі.
Зустріч відбулась в актовому залі Архітектурного інституту.
Три студента, які були обрані делегатами від протестувальників, наголосили, що це був протест не для політичних або матеріальних невдоволень в цілому, а для того, щоб підкреслити загрози, які відчувають африканські студенти. За очевидної підтримки натовпу всі троє категорично відкинули «аномальну» інтерпретацію радянського расизму. Студенти люто аплодували, коли перший оратор, однокурсник Ассаром-Аддо з Гани в Калінінському медичному інституті, відкрито заявив: «Ми не впевнені в нашій безпеці в цій країні. Коли нас б'ють, ніхто не звертає уваги. Можливо, міністр про це не знає». Цей студент висунув тезу про те, що росіяни вбили Аддо через зв'язок з російської жінкою. Другий оратор, нігерієць, який навчається в Університеті дружби народів, розповів про своє розчарування в радянському суспільстві після побиття росіянами в Парку Горького, коли міліція стояла і спостерігала; попереджений про расистські настрої з боку комсомолу; і прийшов до висновку, після ретельного розрізнення альтруїзму радянського уряду і расизму багатьох радянських людей, що «ми краще будемо жити без друзів, ніж прийняти таку дружбу». Третій оратор, студент-медик з Гани, який спостерігав розтин, повернувся до теми смерті Ассаром-Аддо. Менш полемічний, ніж попередні два, він просто підтвердив той факт, що Аддо замерз, але спростував заяву радянських офіційних осіб про те, що він був п'яний, і підкреслив, що для студентів було ключем до розгадки всієї загадки: як він опинилися в 22 кілометрах від Москви в смузі безлюдній пустки.
За результатами зустрічі було підписано меморандум, який підкреслював необхідність розслідування вбивства. Але результати такого розслідування досі відсутні в публічному доступі.
Протести не призвели до зменшення дискримінації чорношкірих студентів в СРСР. Прояви побутового расизму збереглися, а офіційна влада на сторінках газети «Правда» заперечували наявність дискримінації, пропонуючи всім незадоволеним африканцям покинути країну:
«Если наши законные порядки кому-то не нравятся, если кто-либо не желает считаться с ними, то эти лица в любой момент могут покинуть нашу страну».
