В клітку саджають п'ять мавп. Ставлять драбину, на вершину якої кладуть банан. Мавпи починають наввипередки лізти на драбину, щоб дістати банан. У цей момент їх поливають холодною водою. Тільки вони лізуть на драбину, їх поливають водою. Так роблять багато разів, аж поки у них не з'являється стійка асоціація: «драбина – холодна вода». Одну мавпу забирають з клітки, і замість неї підсаджують нову мавпу. Та нічого не знає і відразу ж лізе по драбині, щоб дістати банан. Але чотири інші мавпи, які знають про послідовність «драбина – вода», відразу ж починають її зупиняти. Вона знову на драбину, ті її знову зупиняють.

Забирають ще одну мавпу яка знає, що «драбина = холодна вода». Замість неї запускають нову мавпу. Та на драбину — її всі зупиняють, причому нова мавпа, яка не знає про холодну воду, теж приєднується.

Так зрештою висаджують всіх мавп, яких поливали водою, і підсаджують нових. Нарешті в клітці чотири мавпи, яких ніколи за спробу залізти на драбину водою не поливали. Але коли до них підсаджують п'яту мавпу і та починає лізти за бананом, ці чотири накидаються її зупиняти! Як наслідок, на драбині лежить банан, але жодна з мавп навіть не намагається його дістати. Чому? Тут так заведено.

Подібна історія дуже популярна, як мінімум, в україно-, російсько- та англомовному інтернет-просторі. Суть її досить правильна – не слід вірити стереотипам, завжди варто перевіряти інформацію та шукати першопричину. Не можна з цим не погодитись, інформацію варто перевіряти, в тому числі і відносно цього експерименту.

В загальнодоступному науковому обігу не виявлено жодних згадок про подібні дослідження. Найбільш схожим на них є експеримент Гордона Стефенсона "Cultural acquisition of a specific learned response among rhesus monkeys".

В експерименті вивчалася поведінка чотирьох одностатевих пар макак-резусів, на яких перевіряли, чи засвоєна поведінка однієї мавпи, яка каралася повітряним струменем за маніпуляції з пластиковим кухонним предметом, впливає на поведінку другої, що не мала такого досвіду. Дійсно, траплялись випадки коли мавпа намагалась зупинити своїх родичів від потенційно небезпечної взаємодії. Проте такий страх не закріплювався і не проявлявся за умов відсутності мавп, що мали травматичний досвід.

Така ситуацію спостерігалась лише у самців. Самки, навпаки, частіше починали знов взаємодіяти з предметом, під впливом особин, що не мали травматичного досвіду.

Крім того, в дослідженні не фігурували ні банани ні драбини. Цей елемент взятий із досліджень Вольфгнга Келера, з шимпанзе проведених у 1920-х роках. Однак, в цих експериментах він вивчав теорію інсайтів.

Найранішу згадку історії в якій фігурували мавпи, драбина та банани можна знайти в книзі Гері Хемела та Коімбатура Прахалада Competing for Future, 1994-го року (ISBN 9780875844169 сторінки 51-52). Автори вказують способи позбавлення компаній від рутинної роботи по реорганізації і рекомендують шляху корпоративного відродження. І в цьому контексті, історія виконує роль досить корисної та повчальної притчі. Але не слід називати її науковим експериментом. Іронічно, що поширення цієї історії без перевірки і є тою дією, сліпе повторення за іншими, від якою вона мала б утримувати.

Хоча, варто визнати, що все описане виглядає достатньо корисним з точки зору еволюційної біології. Особини, що змогли пов'язати смерть чи каліцтво своїх одноплемінників із спожитими ягодами або перебуванням в певному місці отримували еволюційну перевагу. Ще більшу перевагу отримували ті, хто зміг передати цю заборону своїм нащадкам.