Тягар, досвід чи стимул для гуманізації суспільства. До 2050 року кількість людей похилого віку у світі зросте удвічі і сягне 2 млрд. Уже сьогодні уряди багатьох розвинених країн працюють над новою якістю соціальної політики, яка б дозволяла максимально включати  старше покоління в суспільне життя.

У Міжнародний день людей похилого віку хотілося б звернути увагу на те, що становище українських пенсіонерів значно гірше, ніж в будь-якій європейській країні і нам конче потрібно змінювати не лише підходи до пенсійної і соціальної політики загалом, а й суспільне сприйняття літніх людей.

На пенсії життя починається

Коли ми уявляємо щасливу старість, перед очима одразу зринають усміхнені японці, яких можна зустріти в найрізноманітніших туристичних локаціях в будь-якій країні світу. Або ж американські пенсіонери, що  в затишному трейлері переїжджають від Великого каньйону до Ніагарського водоспаду чи роками їздять  зі штату в штат, вивчаючи власну країну.

Більшість літніх американців дійсно намагаються якомога довше вести активний спосіб життя. Вони часто подорожують, беруть участь у спортивних змаганнях. Тому в американських будинках догляду переважну частину (54%) становлять люди віком за 85 років.

Німецькі пенсіонери також ведуть активне життя. Їх часто можна зустріти навіть на молодіжних концертах. Вони відвідують музеї, багато подорожують. Сьогодні кількість людей старших 65-ти в країні складає п'яту частину населення. А через 10-15 років, за прогнозами фахівців, літніх людей буде 50%. І це стає викликом для економіки Німеччини.

Розвиток медицини та підвищення соціальних стандартів збільшують очікувану тривалість життя в розвинених країнах. І це вимагає нових підходів до соціальної політики. Скажімо, в Канаді всього за 40 років  середня тривалість життя   збільшилась на 8 років для чоловіків і на 5 для жінок. І зараз чоловіки в середньому живуть 80 років, а жінки 84.  А от чи знали ви, що в Канаді не можна вказувати у вакансіях бажаний вік кандидата?  Людям, яким за 60 там цілком реально знайти пристойну роботу.  До того ж, в країні діє дуже багато гуртків за інтересами для пенсіонерів, — тож обрати для себе активність до душі не проблема.

Соціальна ізоляція і емоційна вразливість

Цикл життя людини, де б вона не жила, здавалося б однаковий — дитинство, школа, професійна освіта, створення сім'ї, кар'єра, пенсія.  Однак відмінності у перспективах і якості життя, коли людина виходить на пенсію, в багатьох країнах кардинальні. Усі ми мріємо про таку старість, як в активних американців, японців чи канадців,  та в нашій реальності часто вона виявляється далеко не такою радужною. Я не хочу зараз зупинятися на мізерних пенсіях, про це ми уже говорили тисячі разів. Це перша проблема, яку треба вирішувати, але вона далеко не єдина.

Виходячи на пенсію люди часто випадають із суспільних процесів.  Вони замикаються на сім'ї чи домівці і поступово ізолюються від суспільства. Як наслідок — обмежується їх життєдіяльність. І справа не тільки у матеріальних труднощах. Хоча в Україні вони відіграють  величезну роль, але є ще психологічні аспекти, які посилюють проблему.

Хвороби, втрата близьких і друзів, звуження кола спілкування – все це веде до збідніння життя. У людей лишається надто мало приводів для  позитивних емоцій, з'являється почуття самотності та непотрібності. Люди похилого віку емоційно більш вразливі. Вони вимагають більш чуйного, уважного ставлення до себе – від родичів, лікарів, соцпрацівників та й просто звичайних перехожих.

Ейджизм і як з ним боротись

Як мінімум суспільство повинно давати змогу літнім людям бути залученими в соціум, а це зокрема і можливість працювати без вікової дискримінації. В Україні ж знайти роботу уже в 55+ це справжній виклик.

У нас ейджизм прослідковується чи не на кожному кроці. Якщо колись не хотіли брати на роботу студентів, бо вони ще нічого не вміють, то зараз часто відмовляють у роботі фахівцям саме через їх вік.

Роботодавцям просто зручніше навчити вчорашнього студента, ніж підлаштовувати під себе професіонала з досвідом.

Так, нинішній технологічний стрибок відбувається настільки швидко, що встигати за новими технологіями не просто навіть молоді. Літнім людям це звісно тяжко. Але важко, не означає неможливо. Люди такого віку просто потребують підтримки та стимулюючих заходів.

Безбар'єрність і злам стереотипів

Надзвичайно низькі соціальні стандарти і випадання з соціуму через ейджизм призводять до того, що більшість людей похилого віку в Україні не живуть життя, а доживають його. Хоч і мають ще достатньо енергії і ресурсу.

Нам терміново потрібно ламати стереотипи та долати психологічну межу старості. Ми маємо сформувати нову культуру життя у віці 60+.

Мені дуже подобаються теорія англійського соціолога Зигмунта Баумана  про «міст» соціальної побудови суспільства. Зокрема він говорив, що «вантажопідйомність моста вимірюється силою її найслабшої опори. Людські риси суспільства мають вимірюватися якістю життя найслабших його членів».

Люди похилого віку повинні розуміти, що їхнє життя не закінчується з настанням пенсійного віку. Що їхні кращі дні, не десь в далекому минулому, а щодня. Дуже важливо, щоб люди після 60-ти мали можливість бути повноцінною частиною суспільства, а не його тягарем.

Ми маємо створювати таке безбар'єрне середовище, яке підтримує розвиток літньої людини.  Чому в Японії пенсіонер іде здобувати 3-тю вищу освіту, а наш — закривається в квартирі і роками може її не покидати? І це далеко не завжди через погане здоров'я, часто людина ізолюється через психологічні бар'єри.

Пенсіонерам потрібно створювати стимули для розвитку, заохочувати займатися спортом, навчатися. Ми часто допомагаємо Університету третього віку, який діє при соцслужбі, проводити різноманітні масові заходи і я на власні очі бачу, як навчання, комунікації допомагають літнім людям залишатися в колії, це буквально покращує їхнє самопочуття.

Вчені довели, що існує тісний взаємозв'язок між навчанням людей похилого віку та їхнім здоров'ям. Вивчення нового в 60+ уповільнює спад розумової активності, дозволяє мислити позитивно та йти в ногу з часом.

Тим, хто може і хоче працювати треба давати змогу – якомога довше бути включеним в роботу. Колектив, відповідальність – це все стимулює людину.

Тим, хто хоче розвивати хобі, реалізовувати мрії – треба дати інструменти для цього.  

Ми маємо сформувати таку філософію, при якій літні люди не сприйматимуться тягарем для бюджету, а стануть невід'ємною частиною суспільного життя. Філософію, при якій якість життя пенсіонерів стане стимулом для покращення соціальних стандартів.