Середня пенсія як самообман або замилювання очей. За останніми даними, які оприлюднив Пенсійний фонд, середня пенсія в Україні з 1 січня становить 4622,59 грн. Коли читаєш заголовки новин і бачиш, що всі посилаються саме на цю цифру, то розумієш як за цим терміном ховається реальна бідність пенсіонерів. Про те, як доводиться виживати тим, хто  середню пенсію бачив хіба лише у мріях, як вийшло так, що індексація не допомагає та чому важливо підтримувати самотніх літніх людей поговоримо в цьому матеріалі.

Бідні стали ще біднішими або страшна статистика

38% – тобто найбільше пенсіонерів, за даними Пенсійного фонду,  отримують виплати всього від 2 до 3 тисяч грн. Ще понад 23% мають пенсію від 3 до 4 тисяч грн. Тобто абсолютна більшість пенсіонерів слухаючи про зростання середньої пенсії лише знизують плечима,  адже вони живуть за копійки.

Так, уряд анонсував на березень індексацію пенсій і  ми побачимо, як всі новини прозвітують, що виплати в середньому зросли на 5,4%. Здавалося б, це ж непогано, але як показує практика людям, які отримують маленькі пенсії, при кожному перерахунку додається максимум кілька десятків грн. І про це ніхто не говорить. Я знаю пенсіонерів, яким при індексації додавали 8-13 грн, а декому взагалі 2-3 грн.

Так, формально пенсії зростають, але їх підвищення для тих, хто живе за виплати нижче середніх не йде ні в яке порівняння з тим, як дорожчають продукти харчування. Якщо за весь минулий рік пенсіонеру додали 30 грн до пенсії, то цього не вистачить навіть на купівлю одного лотка яєць. А подорожчали суттєво крупи, хліб, молочна продукція, я вже мовчу про м'ясо, ковбасні вироби і консерви. Тож пенсіонери з невеликими пенсіями змушенні скорочувати і без того скромний набір продуктів, які могли собі дозволити.

Ліки чи їжа: як виживають самотні пенсіонери

Пенсіонерам, які мають рідню, принаймні є на кого покластися, хто прогодує і попіклується, а от самотні літні люди просто виживають. Я зустрічав дідуся, який змушений не платити за квартиру, бо елементарно не матиме за що купити їсти. Але більшість пенсіонерів добросовісно платять за комунальні слуги. Тож навіть з урахуванням субсидій подекуди на прожиття після оплати квартири у них лишається 800, максимум 1000 грн. Відніміть від цієї суми ще купівлю ліків і подумайте, як за те, що лишилось можна прожити цілий місяць.

Коли я говорю, що самотні пенсіонери живуть у проголодь, я не перебільшую. Подивіться на свій чек з останнього походу в магазин,  думаю вас не здивує, що його сума може перевищити ту, яку пенсіонеру доводиться розділяти по копійках на хліб, овочі, крупи і  максимум шматок м'яса на свято.

Бачили б ви очі самотніх літніх людей, коли ми від благодійного фонду «Тримай мою руку» привозимо їм продукти, як вони блищать від того, що в них буде запас харчів. Бачили б ви, як бабусі наче маленькі дівчатка радіють солодощам до чаю чи фруктам, адже вони собі таке дуже рідко можуть дозволити.

Безпорадність та беззахисність

Бідність не єдине проблема, з якою стикнулись літні люди. Війна зробила їх ще більше безпорадними.  Вимкнення світла дратують усіх, але молоді і здорові люди здатні швидко адаптуватись, а подумайте як нелегко доводиться тим, у кого іще й слабке здоров'я.

Як бабусі, яка може впасти навіть в квартирі на рівному місті, спуститись по сходах, коли не працює ліфт, або навіть коли він працює, як зайти в цей ліфт, розуміючи, що він може застрягнути в будь-яку хвилину і їй доведеться просидіти 4 години в тісному, задушливому приміщенні зі слабким серцем і високим тиском. Як пенсіонеру принести воду, якщо централізована подача зникне на кілька днів. А ще як страшно слухати сирени тривоги або роботу ППО, знаючи, що ти не зможеш вибігти чи сховатись. А скільки літніх людей прикуті до ліжка і якщо зачепить їх будинок вони на ньому так і залишаться.

Гідність попри все

Знаєте, мене не раз вражала реакція літніх людей на події, які відбуваються. Не раз розпитуючи у бабусь про те чи часто у них вимикають світло – я чув у відповідь, що це дрібниці. Не раз я чув, що вони ладні лишитись без світла, води і тепла, аби лише людям на Півдні і Сході швидше стало легше. Не раз я чув молитви за наших військових. І жодного разу від наших підопічних не чув, що нам потрібно здаватись. Коли бабуся, якій 80 або 90 років каже тобі: «так тяжко, але що робити, маємо триматись, маємо перемогти», то це ще більше вселяє віру в нашу Перемогу.

І мені б дуже хотілося, щоб усі ми так само турбувались про безпорадних дідусів і бабусь, як вони переживають за країну. Якщо у вас є змога допомогти літній людині, зробіть це. І я не лише про донати на продукти, я про увагу. Розпитайте у своїх самотніх сусідів, чи не потрібна їм якась допомога, можливо заскочити в магазин, сходити в аптеку чи просто замінити батарейки в радіоприймачі. Підтримайте пенсіонерів добрим словом. Пам'ятаймо, що в нашій взаємодопомозі, в нашій готовності захистити, підтримати тих, хто слабше  – і є наша незламність.