Це свято ще ніколи українці не відзначали в мирний час. І нехай після закінчення активних бойових дій на Сході багатьом в Україні здавалось, що війна уже позаду – це було не більше ніж ілюзія. Ворог просто накопичував резерви. Сьогодні багато хто також намагається закривати очі долонями та робити вигляд, що він сховався, що війна десь там далеко і його не стосується. Та прямо зараз ідуть важкі бої за свободу, гідність та незалежність кожного з нас.
10 років з того дня
Коли починалась Революція Гідності я був ще геть юним і не до кінця усвідомлював значення подій, які відбуваються. Я жив тоді не в Києві і слідкував за усім через телебачення та стріми в інтернеті. Пригадую, як засмутився, коли побачив новину, що Янукович відмовився підписувати угоду про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Тож протест студентів для мене здався цілком логічним. Ми ж демократична країна, і молодь має право на протест.
Тоді я ще не усвідомлював глобального значення всього, що відбувалось. Думаю, як і багато хто. Жорстокий розгін протестувальників викликах хвилю всенародного гніву, але усім іще здавалось, що це наше внутрішнє питання. Як виявилось – ні. Уже дивлячись на ті часи крізь призму подій, які сталися пізніше – розумієш, що це був початок війни за нашу незалежність. Якби Янукович переміг, в Україні спробували б запустити білоруський сценарій - встановити повний контроль над економікою і «призначати» кишенькову владу. На папері можливо ми б і лишились демократичною державою, але в реальності в людей не було б ні прав, ні свободи. Тоді українці побороли внутрішнього ворога, який хотів зробити людей безправним стадом. Зараз нам доведеться убити дракона, який ним управляв.
Свобода як кисень
Нещодавно передивився чимало матеріалів про звільнення Херсону. До річниці опублікували багато різних інтерв'ю. Місто пережило потоп, місто живе під щоденними обстрілами, люди стомлені, змучені, виснажені, але коли їх запитують, що було найстрашніше, вони всі відповідають — окупація. Найстрашніше було – втратити свободу. Я чув навіть слова «небо було похмурим, навіть в сонячні дні». Свобода українцям потрібна як їжа, як вода, як повітря. І українці не раз доводили, що будуть за неї боротись до кінця.
Херсон, як і багато міст, які ще досі тимчасово окуповані, не зустрічали росіян хлібом і сіллю. Вони виходили проти танків озброєні одними лише синьо-жовтими прапорами і продовжували чинити опір окупантам. Сьогодні росіяни думають, що зуби дракона чи тотальні мінні загородження їх врятують, але вони забувають один важливий момент – намагання вкрасти в українців свободу завжди завершується поразкою.
Боротьба до Перемоги
Революція Гідності один з яскравих прикладів, що українці боряться до Перемоги – як би тяжко це не було і скільки б часу не забрало. Пам'ятаєте, які були дні, коли здавалося, що виходу з ситуації немає. Влада категорично ігнорувала протестувальників і не збиралася йти на жодні поступки. На вулиці почались морози. Все менше і менше людей лишалося на Майдані. Здавалося, що і вони врешті-решт видохнуться і розійдуться. Напевно у Януковича вирішили, що треба ще трохи дожати і все — довічне царство їм гарантовано.
Тоді здавалося, що це глухий кут. Але, як тільки силовики спробували застосувати силу і піти на штурм – лють людей розгорілась з небаченим масштабом. І її вже не можливо було приборкати.
Гідність українців і жага свободи та справедливості стали сильнішими за кийки і сльозогінний газ беркуту, за пожежу і кулі снайперів. Українці обрали боротьбу до кінця і єдине, що їх уже влаштовувало – це Перемога.
Сьогодні Путіну теж здається, що українці от-от видихнуться, що люди надто стомились від війни. Здається, що треба ще трохи дотиснути. Але окупанти досі не зрозуміли одного. Неважливо, які у нас можуть бути внутрішні протиріччя, неважливо через що ми можемо сперечатись між собою, гідність і свобода – це те, від чого українці не відмовляться ніколи.
Якби тяжко всім не було, не можна здаватись. Не забуваймо, що це війна кожного, а не лише тих, хто на передовій. Україна обов'язково здобуде Перемогу та збереже Свободу і Гідність.
