Ракетний терор, який влаштовує росія, має лише одну ціль – зламати опір українців. Вони вбивають і калічать дітей, літніх людей, знищують житлові будинки, школи, пологові будинки, дитячі майданчики лише з однією метою – змусити нас припинити боротьбу. Вони не вперше застосовують тактику свідомого вбивства цивільних. 90 років тому Україна пережила без перебільшення найстрашнішу трагедію в своїй історії – Голодомор. І з того часу методи російських імперців не змінилися.
Непокаране зло повертається
Нещодавно я побував на виставці «ПАРАЛЕЛІ» у Національному музеї Голодомору-геноциду. Я пішов туди, бо в темряві після чергового блекауту все більше почав згадувати призабуті розповіді своєї прабабусі.
Голод забрав у неї майже всю рідню, з її багатодітної сім'ї вижили тільки двоє. І я все думав, що їм довелось пережити. Шматочки хліба в музеї і зібрані колоски нагадали, як у мене малого в жилах стигла кров від її історій. Мене жахали її розповіді про те, як люди ладні були вбивати за крихти хліба, як пухли з голоду і помирали її рідні. Та все ж я більше сприймав це як страшилки, як те, що залишилось в далекому минулому. В голові не вкладалося, що щось подібне може повторитися, адже ми живемо уже в зовсім іншому світі, цивілізованому.
У книзі пам'яті я знайшов прізвище своєї родини. І сьогодні слухаючи чергові сирени, розумію, що непокаране зло не може зупинитись. Вони вбивали моїх родичів, забравши у них їжу, і сьогодні хочуть вбити нас. Тоді радянська влада морила мільйони українців голодом. Сьогодні російські терористи хочуть вбити нас холодом. Вони цілеспрямовано знищують електростанції, підстанції, котельні, усе для того, щоб в морози залишити нас в холодних квартирах, без світла, води і зв'язку. Адже сутність терору не міняється.
Голод і холод – як зброя терористів
Радянська влада намагалася стерти усі згадки про Голодомор. Ті, хто його пережили до відновлення Незалежності України, говорили про це хіба пошепки. І, навіть, коли розсекретили архіви КДБ, росіяни намагалися все заперечувати, мовляв це були лише голодні роки. Інакше їм би довелось визнати, що вони цілеспрямовано застосували голод як зброю. Вони замовчують і те, чому це було зроблено.
Українці не хотіли підкорюватись колективізації, вони боролись за своє. З 1930 по 1932 рік було зафіксовано понад 4 тисячі масових протестних виступів, в яких брали участь більше мільйона селян. Повстання спалахували то тут, то там. Україна буквально палала і Сталін бачив в українському опорі реальну загрозу існуванню СССР. Що було далі ми всі знаємо. Мільйони заморених голодом українців і довгі десятиліття радянської окупації.
Сьогодні все більше людей починають бачити паралелі в страшній трагедії 1932-33 років і нинішній агресії проти України. Масові звірства в Бучі, братні могили на тимчасово окупованих територіях, кімнати для тортур чи не в кожному деокупованому населеному пункті, ракетний терор звичайних мирних міст – показують, що російські терористи так само ведуть цілеспрямовану боротьбу на знищення українців.
І я переконаний, якби у них була змога оточити нас загонами НКВС, відібрати всю їжу і дивитись як ми помираємо, вони б це знову зробити. Це починають розуміти й у світі. Все більше країн переосмислюють історичні події. Лише за минулі кілька місяців Голодомор визнали геноцидом парламенти Німеччини, Чехії. Європарламент закликав й інші національні уряди переглянути свою оцінку тих подій. Адже обілення історії тоталітарного радянського режиму стало одним з факторів того, що спадкоємиця Союзу – Росія – стала державою-терористом.
Взаємодопомога – як основа української Незламності
Сьогодні ми бачимо чергові спроби застосувати до українців геноцид. Як і тоді вони намагаються зламати наш опір, знищити супротив і віру у Перемогу. Але ми вистоїмо! Без сумніву!
Сьогодні ми маємо те, чого не мали тоді. Власну державу, сильну армію і міжнародну підтримку.
А ще, і це не менш важливо, ми зуміли відродити колективну пам'ять, знаємо хто проти нас воює і на що вони здатні. Ми навчилися об'єднуватися, навчилися жити не просто кожен своїм життям, а боротися за спільне майбутнє. І в цьому наша сила і наша незламність. Українські військові, українські волонтери, українські енергетики роблять дійсно неможливі речі.
І мені б дуже хотілося, щоб ми зуміли показати чергове Українське диво під час імовірного блекауту та довели, що здатні не просто вижити, а й потурбуватися про найбільш беззахисних, найбільш безпорадних. Озирніться навколо, допоможіть самотнім людям – набрати води, сходити в магазин, зігрітися. Дбайте одне про одного і я впевнений, що разом ми обов'язково переживемо ці темні часи та зустрінемо український світанок.
