«Нації помирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову». З цими словами Ліни Костенко неможливо сперечатися, це аксіома. До дня рідної мови хотілося б нагадати, що українська нація вижила, зуміла зберегти свою ідентичність, будучи століттями розірваною між різними імперіями, саме завдяки тому, що нам «не відібрало мову». Мені не співали колискові українською, я не зростав в україномовному середовищі, однак обрав українську, бо розумію, що в ній закладений наш генетичний код, який не можна втратити.

Українська як свідомий вибір

Коли я пишу цей текст, у мене в голові постійно крутяться слова з «Листа до мами» BARABANDи «Чому українською? Тому що вже відпустив козацькі вуси!». Вуса, щоправда, поки не відростив, але українською – це мій свідомий вибір.

Часто бачу в соцмережах перепалки між тими, хто вважає, що всі повинні в один момент відмовитись від мови окупантів і тими, хто апелює, що російськомовні українці не менші патріоти і так само взяли до рук зброю, щоб захищати рідну землю від запоребрикових загарбників. Я не хочу заходити в ці дискусії, робити комусь зауваження чи нав'язувати свою думку. Але що для мене однозначно – це те, що українська – державна мова. В побуті кожен робить свій вибір – говорити українською, російською, місцевим діалектом, сленгом, суржиком чи хоч би і вигаданою говіркою. Але в усіх державних інституціях, в обслуговуванні має переважати саме державна мова.

Українська не була для мене мовою, якою зі мною розмовляли батьки. З самого дитинства усе моє середовище було повністю російськомовним. Але в якийсь момент я зрозумів, що хочу говорити українською, адже завжди ідентифікував себе українцем.

Не скажу, що перехід дався мені легко. Так, я вчив українську в школі, розумів її, але практично не вживав у повсякденному житті. Соцмережі, блоги вже веду винятково української, з розмовною важче, але чим більше я практикую, тим краще виходить.

Обнадійливі тенденції

За даними опитування КМІС, проведеного у грудні, за останні 4 роки кількість тих, хто спілкується українською вдома чи на роботі, зросла на 10%. Число тих, хто користується українською в інтернеті — вдвічі. При цьому 80% українців висловились за домінування української в усіх сферах. І це не може не радувати.

Звичайно, не треба вважати, що ці 80% одразу заговорять українською. Але люди все більше розуміють важливість опанування української хоча б для формального спілкування.

Ще більш показові дані опитування, проведеного в додатку «Київ цифровий». Кожен третій киянин – 33,3% заявив, що перейшов на українську під час війни.

Російська агресія стало переломним моментом у мовному виборі. Я знаю багатьох українців – раніше російськомовних, які після вторгнення просто не хочуть ні чути російську, ні тим більше розмовляти нею.  

Середовище означає багато

Звичка страшна річ. І це підтверджують опитування. За тими ж даними «Київ цифрового» для 46,5% респондентів саме звичка – головна перешкода, яка найбільше заважає розпочати перейти на українську. Але для мене більш показова інша цифра – майже 80% опитаних  підтвердили, що україномовне середовище допомагає розпочати спілкування українською. І тут питання не тільки у власне спілкуванні, але і в усьому, що оточує людину – телебаченні, соцмережах, радіо, рекламі.

Тому я впевнений, що й надалі збільшуватиметься частка тих, хто переходить на українську. Адже це стає не просто важливим, а й модним.

Ви подивіться, наскільки за останній рік розвинувся україномовний музичний сегмент – якісні українські пісні можна знайти в усіх стилях – від року, репу, хіп-хопу, арендбі до поп та вуличної музики. Все більше з'являється як власне українських стрічок, так і якісно озвучених українською закордонних фільмів. І це дуже круто насправді. Як і те, що сильно розвинувся вузькопрофільний україномовний контент.

Я, наприклад, цікавлюся 3D дизайном та комп'ютерами і якщо раніше інформація по цих темах на форумах, у відоблогах була практично вся російською, то зараз кількість україномовних ресурсів росте просто шаленими темпами.

До того ж є величезна кількість безкоштовних курсів, розмовних клубів та інший майданчиків, де кожен бажаючий може практикувати українську.

Мені здається, щоб головне, аби й надалі все розвивалося органічно. Щоб на мовному питанні не почали спекулювати політики, які завжди полюбляли розділяти. Якщо цього не буде, то я впевнений, що через певний час українська заповнить усі ніші й питання її захисту взагалі більше ніколи не постане.