Волонтерство зробило нашу державу непереможною. Українськими волонтерами захоплюється весь світ. У Всесвітній день волонтерів хотілося б подякувати кожному за недоспані ночі, за тяжку, часто ризиковану працю, яка допомогла Україні вистояти і яка робить наше суспільство на крок кращим.
Забуте коріння українського волонтерства
Якщо Ви запитаєте будь-кого на вулиці, коли виникло українське волонтерство – вам скажуть 2014 рік, коли завдяки надзусиллям добровольців і волонтерів вдалось зупинити російську навалу, але це не зовсім так. Українцям здавна притаманні традиції взаємодопомоги.
Волонтерський рух був розвинений на наших землях ще в 19 столітті. Просто тоді ще терміну волонтерство не придумали. Його масово почали вживати лише в 70-х роках минулого століття. А засновником волонтерського руху прийнято вважати швейцарського підприємця Жана Анрі Дюнана. У далекому 1859 році він був настільки вражений страшними наслідками битви під Сольферіно, що ініціював створення Міжнародного комітету Червоного Хреста. Тоді на полі бою лишилися вмирати більше дев'яти тисяч скалічених солдат. За ідею створити організацію, яка на добровільних засадах надавала би першу медичну допомогу пораненим, Дюнан став першим лауреатом Нобелевської премії миру.
Уже в той час на українських теренах також працювали волонтери. У нас створювались різноманітні громадські організації, які опікувались лікарнями для малозабезпечених, притулками, безкоштовними їдальнями. Волонтери навчали грамоті, створювали Товариства тверезості, опікувались будинками для безхатченків.
Пам'ять про ці громадські ініціативи радянська тоталітарна машина намагалась стерти, але волонтерство відродилося, бо не можна знищити в людях бажання допомагати іншим.
Без волонтерів не було б Майдану
Волонтерство почало відроджуватись одразу з отриманням Україною Незалежності. Але цей рух був слабкий і стосувався в основному допомоги важкохворим, багатодітним сім'ям, інвалідам. В 2010 році Україна була лише на 150 місці у світі за участю населення у волонтерстві. Всього 5 процентів українців на той час були залучені до волонтерської роботи. Все змінив Майдан, анексія Криму і війна, яка прийшла на нашу землю. В 2014 році уже кожен 4 українець так чи інакше був залучений до волонтерства.
Без волонтерів навряд чи вистояв би і сам Майдан. Зібратись зібрався б, але перемогти напевно б не зумів. Польові кухні, намети, доставка продуктів, ліків і навіть тих же шин – це все було на волонтерах. Кияни тоді проявили дивовижну саморганізацію. Одним з найзначущіших результатів Революції Гідності стало становлення потужного волонтерського руху, завдяки якому вдалось зберегти суверенітет України і запустити процес реформування країни.
Плече для армії та держави
Сьогодні ми пишаємося українською армією, ефективністю наших збройних сил захоплюються західні генерали і звичайні люди. Але коли Росія анексувала Крим було очевидно, що державний апарат на той момент не був у змозі забезпечити протистояння агресії. Підняли армію з колін саме волонтери. У 2014 році Збройним силам України не вистачало ні людей, ні ресурсів. Згадайте засідання РНБО 28 лютого 2014 року, на якому тодішній міністр оборони Ігор Тенюх доповів, що у стані бойової готовності знаходяться усього 5 тисяч військовослужбовців. Шоломами і бронежилетами були забезпечені лише 4% українських військових. Волонтери знаходили все – починаючи від шкарпеток і закінчуючи тепловізорами. Пам'ятаєте тодішній анекдот, який і досі гуляє серед військових: «якщо для перемоги буде потрібна ядерна боєголовка, наші волонтери за дві години її знайдуть і привезуть. Ще й чай на додачу буде». Це, звісно, жарт, але волонтери робили і продовжують робити неймовірне.
Тож роль волонтерів у підтримці української армії важко переоцінити. Саме завдяки ним вдалось зупинити кровотечу в армійському організмі. Волонтери підтримати державу у момент її критичної слабкості і завдяки цьому Україна зберегла суверенітет.
Країна волонтерів
Сьогоднішньому волонтерському руху в Україні мабуть немає аналогів не тільки в країнах колишнього СРСР, але й на Заході. Волонтерить майже вся країна. Коли на нас усіх полетіли ракети, напевно кожен зрозумів, що або ми збережемо державність, або станемо провінцією недоімперії. Тому масове волонтерство стало життєвонеобхідним, кожен прагне внести свій нехай маленький, але внесок у перемогу. Хтось везе необхідні речі на передову, хтось повертає рідним тіла загиблих, хтось донатить, хтось пече пироги для військових чи тероборони, хтось допомагає переселенцям, хтось дбає про тих, про кого більше нікому подбати, наприклад, про самотніх літніх людей, які не можуть навіть хліба самостійно купити. Здається в Україні немає людини, яка так чи інакше не була б дотична до волонтерського руху. Тож сьогодні свято кожного з нас і я хочу побажати усім нам витримки, наснаги і міцного здоров'я, аби мати силу і надалі підтримувати армію, державу, допомагати знедоленим. Адже хто, як не ми?
