Нацизм — це не смолоскипна хода на честь дня народження Героя України Степана Бандери.
І не скандування «Україна понад усе !», та навіть не считалочка «хто не скаче, той москаль !».
Нацизм — це коли турботлива матуся лайкає та розповсюджує фотографію беркутівця, який б'є кийком журналіста з підписом «Спасиба салдату, что защитіл нас от оранжевой чуми» ...
Нацизм — це коли пристойний з вигляду громадянин говорить, що студентів мало били, треба було бити сильніше — бо «нормальні діти в 4:00 ранку не сидітимуть на майдані ».
Нацизм — це коли бабуся, божий одуванчик, кожен раз, перемикаючи канали свого старенького телевізора і бачить кадри з Майдану, одразу плює в екран та сичить «чтоб ви там всє пєрємьорзлі і пєрєдохлі „...
Нацизм — це коли священик піддає анафемі всіх, навіть дітей, всіх хто не згоден з генеральною лінією його партії і синоду ...
Нацизм починається там, де нормальні людські якості — співчуття, співпереживання, сумнів та жаль, підміняються байдужістю, ненавистю та нетерпимістю ...
Нацизм — це коли одна нація ненавидить іншу націю і хоче добре жити за рахунок окупації іншої нації.
14.01.2014. О.Башта
А Націоналізм ? А про націоналізм в наступному дописі.
