Не з цього я б хотіла розпочати свій блог, але вчора ми святкували Великдень, тому саме зараз ця тема так сильно резонує.
Для мене дивно, але я говоритиму про релігію.
Одразу скажу, останній раз я відвідувала цервку, років десь 7 тому. І це була церква УПЦ МП в Одесі. Мабуть, зараз це має бути соромно? Не знаю.
Як можна з цього зрозуміти, я не надто релігійна людина, і я не дуже розумію, у чому полягає оця «релігійна» різниця між нашою новою Православною церквою України, і тою, яка тепер називається УПЦ МП. Проте чудово розумію, у чому полягає «політична» різниця.
Я це до того, що мене, як людину дуже пасивну у цій темі, релігійна війна не дуже зачіпає емоційно. Зачіпає інше.
Ви бачили, мабуть, так само, як і я, у Телеграм велику кількість відео, де віряни ПЦУ протистоять вірянам УПЦ МП. Зі сторони усе це виглядає, як і будь-які політичні мітинги чи протести довоєних часів. Новини про це не викликають емоцій.
Однак є відео з деяких регіонів, які вразили особисто мене до глибини душі.
Тернопіль. Вербна неділя. Молодь розстелила закривалену білу тканину перед церквою УПЦ МП, встала обабіч входу з плакатами та агресивно скандує на адресу двох стареньких, що йдуть до церкви «Чємодан, вакзал, расія!» Одна зі стареньких із паличкою, погано тримається на ногах, перелякана, під кінець цього «коридору» вже ледь не падає, але молодь лише у захваті від цієї сцени, не виявляє жодного співчуття, і ще більш затято продовжує скандувати.
Той самий Тернопіль. До церкви йде мати з малюком у візочку — натовп кричить, перелякана дитина в шоці.
У цьому натовпі — самі підлітки, більшість з них, ймовірно, ще старшокласники. Мені особисто так неприємно і соромно за їхню затяту лють, неприкриту звірячу ненависть. І це діти. Ви читали «Володар мух»? Оце воно.
Хмельницький. Біля однієї з церков, яка перейшла до ПЦУ, забирає свої речі у напіввантажне авто священник. До нього біжить журналістка 5 каналу з криком: «що ти там вкрав з церкви?» і лупцює його українським прапорцем.
Кам'янець-Подільський. Чоловік, що прийшов до собору Олександра Невського УПЦ МП на захист ПЦУ, агресивно свариться, кричить нецензурні вирази вірянам, а після цього кидається на них і б'є по обличчю.
І таке скрізь, вже не кажучи про напади на священників та бійки під Лаврою.
Чи хотіли б ви бути на місці ПЦУ, аби ваші інтереси захищали ТАКІ люди та у ТАКИЙ спосіб?
На цих відео «погано», нечемно та дико виглядає саме ПЦУ, а не УПЦ МП, яку зараз женуть по всій Україні. Хіба так потрібно захищати українські інтереси?
Невже віряни ПЦУ такі агресивні? Я не вірю в це!
Для дійових осіб на цих відео немає нічого «святого». Та й навряд чи вони є сумлінними вірянами. Сумніваюся, що вони взагалі відвідують церкву. У кращому випадку, вони на Великдень пофарбують крашанки, і то навряд. Для них відвідати такий протест — це можливість проявити свою агресію у незасуджуваний суспільством спосіб.
Інша справа — віряни, люди, які щиро вірять у Бога, постійно відвідують церкву, дотримуються канонів та релігійних правил. Релігію якої б церкви вони не сповідували, для них — це місце спокою душі, місце, де можна знайти мир та розраду, вільне від політики та війни.
Наразі це більше не так. Тепер церковна ситуація стала частиною політики, і до цього збоченного апофеозу її допустила, нажаль, влада. Діями, а може, бездіяльністю.
Відбувається це напередодні та під час найбільшого релігійного свята — Великодня. Святого та мирного дня, якого цинічно позбавили вірян. І правильних і неправильних — ким би вони не були.
Від цього соромно і сумно. Мені — людині не релігійній. Які ж емоції відчувають ті, для кого церква — частина життя?
