Срач, знову срач, котик, зрада, срач.... — так виглядає facebook стрічка напередодні Президентських виборів 2019. Головним гаслом стало — «якщо ти не за мого кандидата, значить ти зрадник». Особливо прикро, що це поширюється активістами, кожен з яких докладає чимало зусиль для розбудови України щоденними акціями, проектами, виставками та ін. Замість нормальної дискусії та ставлення, кожна зі сторін бачить лише позитивні сторони свого кандидата і раптово забуває про темну сторону. І такий розбрат у (і так малому) громадянському суспільстві, чесно кажучи, ні до чого хорошого не призведе.
Напередодні виборів більшість активних суспільно-політичних українців постали перед вибором найменшого зла. Аналізуючи першу п'ятірку рейтингу, для думаючих людей автоматично відпадають кандидатури Володимира Зеленського та Юлії Тимошенко як кандидатів, які чітко заявляли, що готові йти на компроміси з Російською Федерацією задля припинення війни. Тільки одного цього аргументу, як на мене предостатньо.
Тому лишається непростий вибір між Петром Порошенком та Анатолієм Гриценком. Прикро, що більшість прихильників, як першого, так і другого кандидатів не визнають більшості мінусів та помилок кожного із них і доводять, що це чи не єдиний святий кандидат.
Насправді вибір між цими двома кандидатами залежить від того, що для вас є важливішим — гуманітарний чи економічний блок. Особисто мене у громадську діяльність привели саме питання національної пам'яті, історії, української мови та європейського геополітичного вибору. І при кожному голосуванні позиція політика саме по цих питаннях для мене є ключовою. Але з іншої сторони на Євромайдані кожен із нас стояв за злам системи, але поки що бачимо лише ротацію прізвищ у системі кругової поруки.
Петро Порошенко
Плюси:
- Підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, закріплення курсу в НАТО та ЄС у Конституції, введення безвізового режиму, захід в Україну провідних лоукост авіаперевізників.
- Отримання Томосу про незалежність та визнання Православної Церкви України
- Закони про декомунізацію та про визнання борців за волю України. Повноцінний запуск Українського Інституту Національної пам'яті
- Блокування російських телеканалів та соціальних мереж
- Укомплектування та якісне забезпечення армії
- Українізація — квоти на українську мову на радіо та телебаченні. Різко збільшилось виробництво українських фільмів за підтримки Держкіно.
- Запуск системи електронних тендерних закупівель ProZorro
- Кількість товарів, які експортуються до РФ знизилася до 7%
- Запуск реформи охорони здоров'я. Феномен Уляни Супрун, як міністра-професіонала, а не призначеного за квотним принципом.
Мінуси:
- Корупція. Помінялись прізвища, але система не була зламана.
- Обласні державні адміністрації як вертикаль Президента в своїй більшості очолили чиновники з корупційним темним минулим. Подекуди навіть екс-регіонали, або генерали МВС, які розганяли Євромайдан і уникли люстрації.
- На місцях Президент зробив ставку на олігархічно-промислові групи та відвертих проросійських політиків. Напростіші приклади — це Одеса (Геннадій Труханов) та Харків (Геннадій Кернес). Саме ці люди після невдалого російського реваншу 2014 року тепер показово у вишиванках будують сітки для забезпечення голосів Порошенку на виборах. Показовим є те, коли керівник САП заявляє, що «не можна дозволити щоб Труханова посадили, бо він тримає Одесу в українських прапорах»
- Список Катерини Гандзюк — 55 вбивств та нападів на громадських активістів. По жодному із випадків слідство досі не назвало замовників. Яскравим прикладом є відсутність покарання для очільників Херсонської ОДА Андрія Гордєєва та Євгена Рищука, яких батько Катерини Гандзюк назвав як головних замовників її вбивства
- Бутафорія реформи правоохоронної системи. Попри більш-менш вдалу реформу патрульної поліції, більшість правоохоронців, які були люстровані, спокійно відновились через суди. МВС допомогло уникнути покарання окремим підозрюваним у вбивстві активістів Євромайдану.
- СБУ почало займатись залякуванням бізнесу та влізати у політичні ігри, а не гарантувати національну безпеку. Кейс заступника голови Служби Зовнішньої Розвідки Сергія Семочка, у якого сім'я має паспорти РФ, показав що навіть після резонансу таких осіб звільняти не будуть.
- Непокаране Зло Зростає. Не покараний жоден посадовець режиму Януковича або співробітник МВС за часів Януковича. Відверто антиукраїнські політики, колишні члени Партії Регіонів отримали індульгенцію від покарання. Що вже говорити про Віктора Медведчука, який навіть прикупив собі 2 телеканали.
- Схема Ротердам+, яка фактично подарувала 30 млрд. грн. Рінату Ахмєтову. Але про його підтримку свідчать навіть банальні виступи Порошенка на телеканалі Україна та ведення передачі його дружиною на каналі Ріната.
- Скандальні журналістські розслідування про відмивання грошей оборонного та енергетичного сектору та десятки мільйонів гривень.
Що ми знаємо про ще одного кандидата Анатолія Гриценка? Насправді поки що відомо небагато, бо Гриценко встиг побувати при владі лише будучи мінстром оборони. І наразі найбільше обговорень триває відносно того чи розкрадалось при ньому військове озброєння, чи це був плановий продаж техніки, яка була не на ходу. Також це єдиний кандидат, який сказав хто буде займати ключових міністрів та очільників СБУ та НБУ. Якщо глянути на команду, яка його підтримала, то заплямованих політиків там не так і багато. Водночас він вже встиг себе скомпроментувати негативними заявами проти борців за волю України (пишався що заблокував прохання АП про присвоєння частинам почесних імен на честь Бандери та Петлюри), заявами в негативною оцінкою роботи Уляни Супрун та поширенням відвертих фейків щодо роботи кампанії «Хто замовив Катю Гандзюк?» на СБУ.
Аватарки і пафосних закликів наприкінці тексту не буде :)
Просто аналізуйте і робіть свій вибір найменшого зла.
