Пам'ятаєте, було колись таке у комуністів гасло «Все для фронту! Все для перемоги!». Воно використовувалось після революції 1917 рокі як привід для експропріації майна більшовиками, зокрема церковного.

Фактично тоді це призвело до відкритого полювання за власністю та масового карнавалу грабунку. Комуністи знали толк у PR, тому проблем з підтримкою цього приватновласницького сафарі не могло й бути.  

Обставини теперішнього часу об'єктивно фокусують нашу увагу зараз на питаннях оборони. Навряд чи знайдеться хтось, хто не підтримує рішення вищих органів влади спрямувати зусилля бізнесу для потреб ЗСУ. Так, в листопаді 2022 р. активи стратегічно важливого підприємства ПАТ «Укрнафта» — найбільшої нафтогазовидобувної компанії України (видобуває 86% нафти країни) – були відчужені у власність держави.

Тоді у мене, який любить покопатись у правових деталях та мірковувати критично й альтернативно, питань виникнути не могло. В країні війна і до біса всі ці мажорні тонкощі та «понти для приїжджих», як кажуть в моїй рідній Одесі. Це рішення виглядало як таке, що могло бути жваво підтримано громадянами в контексті реальної деолігархізації, адже виглядало як розкуркулення самого Коломойського. Нагадаю, він був міноритарним акціонером «Укрнафти», мажоритарним була сама держава в особі «Нафтогазу».

Знаєте, політику то ми всі «скасували» під час війни, але ось тіньову економіку ніхто не збирався. Багатьом сумно від цього, але умови воєнного стану змушують провідні медіа зосереджуватись на інших питаннях.

Тест на логіку дій влади з «Укрнафтою» виглядає наступним чином. Треба відповісти на декілька риторичних питань, адже від відповідей залежить здатність експертного середовища до критичного мислення та вміння бачити мотиви дій певних осіб у владі, які стояли за цим рішенням.

Питання перше. Відчуження майна виправдовувалось воєнними обставинами, чи так це насправді?

Однією з причин відчуження активів «Укрнафти», за словами заступника глави Офісу Президента Р.Шурми, начебто було те, що націоналізація відбулась через відмову компанії поставляти нафтопродукти ЗСУ. Причому, Шурма не просто заявив про це десь під час телемарафону, а на Всесвітньому економічному форумі у Давосі, де збирається економічна еліта світу.

Але, вибачте, у «Укрнафти» не було діючих контрактів з Міноборони і вона не була поставником пального. Ба більше, основна діяльність «Укрнафти» — це видобуток нафти, а не поставки бензину. Нафта потім реалізовується через аукціони для подальшої переробки на єдиному підприємстві – ПАТ «Укртатнафта». А ось «Укртатнафта», яка також була тимчасово націоналізована, за перші півроку війни, активно працювала з Міноборони.

Дивимось статистику: відвантаження «Укртатнафтою» нафтопродуктів для потреб Міноборони з 23 лютого до 07 листопада 2022 року складало 54 135 тон. Таким чином, компанія забезпечувала українську оборону і найбільше в березні та квітні, коли були критичні обставини для держави і багато чиновників відсиджувалось у західноукраїнських містах, віддалених від боїв під  Києвом. 

Грошима нафтові компанії допомагали волонтерам та благодійним фондам на суму більше 15 млн грн в місяць. Допомагали також транспортом та технічним обладнанням. Давайте по прикладам, бо ці загальні цифри, як бачите, для влади не мають ніякого значення.

«Укрнафта» ще до відчуження активів у міноритарних власників, активно і постійно допомагала грошима благодійному фонду «АРМІЯ СОС» для придбання та передачі 58 бригаді обладнання у сумі біля 1 млн. гривень (протокол правління компанії від 21 липня 2022 р.). Через місяць «Укрнафта» знову виділила цьому фонду вже 1,2 млн. грн для дофінансування проекту з автоматизації підрозділів ППО зі складу 58 ОМПБр та закупівлю планшетів у кількості 180 штук. Таких благодійних фондів та волонтерських організацій, яким допомагали нафтові компанії, десятки, якщо не сотні.  

Тому, Шурма подає маніпулятивне твердження, яке викривлює реальну мотивацію влади. Реальна причина дій лежить у площині іншій. І, очевидно, зроблено було це з причини перерозподілу активів, прикриваючись війною.

Якщо у держави були претензії у питанні забезпеченні армії, то можна було задавати їх минулому керівництву та головному акціонеру – «Нафтогазу». У структури є наглядова рада, правління і якщо є питання щодо поставок палива – то повинні були б діяти ділові та загальноприйнятні механізми звернення та вирішення проблем. У влади були всі важелі, щоб змінити ситуацію у правовому полі без екстремальних заходів. Але цього зроблено не було.    

Друге питання: кому це вигідно? Що цікаво, «Укрнафту» ж конфіскували не лише у Коломойского, а у самої держави також, адже саме державний «Нафтогаз» володіє контрольним пакетом акцій. На безконкурсній основі управління передано менеджеру мережі WOG – продавцю кофе та хот-догів С.Корецькому.

Пройшло сто днів після відчуження. Чи є якісь досягнення, які б виправдали рішення влади? Зростання поставок палива Мінобороні немає. Йде розпродаж запасів мазуту по демпінговим цінам. Почили реалізовуватись суперечливі схеми з заправками, імпортом палива. Податковий борг державі зростає. Новий тимчасовий керівник, звісно, знаходиться на дуже щедрій зарплаті. І тепер вже не те, що міноритарні приватні акціонери, вже навіть державний «Нафтогаз» не можуть цьому перешкодити.

Може для цього це і робилось, шановні читачі? І справа зовсім не у Коломойському, а у тому, щоб запровадити для певних груп у владі тимчасовий менеджмент і до завершення воєнного стану, коли активи мають бути обо'язково повернуті колишнім власникам або компенсовані, використати освячений війною легальний інструмент для викачування коштів з нафтових компаній в обхід системи контролю навіть з боку держави. Нагадаю, що «Укрнафта» контролює видобуток нафти, а цей бізнес є досить рентабельним і ласим. 

Без схвалення у вищих кабінетах влади такого фактичного масштабного рейдерського захоплення не відбулось. Головний ланцюжок тут – новий менеджер «Укрнафти» Корецький. Його зарплата в «проблемній» компанії з величезними боргами перед бюджетом наразі складає 3,2 млн. гривень. Це при тому, що компанія потребує спершу оздоровлення та аудиту, а не захмарних бонусів випадковим людям. І ті, хто його поставив на цю посаду з Офісу Президента – який їх гешефт? Бо мова може йти про мільярди гривень, якщо виходити з рівня зарплати Корецького. 

Дуже прикро про це писати, але здається, українській армії та державі відчуження майна «Укрнафти» та «Укртатнафти» нічого не дало. В майбутньому це принесе величезні проблеми, адже після війни і повернення компаній «Нафтогазу» та приватним власникам прийдеться все це розгрібати.