Міністерство освіти та науки України винесло на громадське обговорення проєкт Положення про учнівський Олімпіадний рух. https://mon.gov.ua/news/mon-proponuie-do-hromadskoho-obhovorennia-proiekt-polozhennia-pro-uchnivskyi-olimpiadnyi-rukh

Хто той проект готував і чи були хоч якісь попередні консультації з відомими в олімпіадному русі людьми, що безпосередньо вчать дітей, невідомо. Зі сторони фізики я про таке не чув.

Але проєкт оприлюднений і пропонує прибрати все те, що заважає чиновникам спокійно існувати, мінімізує їхні інтелектуальні зусилля, наприклад, при контролі визначення призерів олімпіад або підрахунку учасників, і дозволяє контролювати все, що тільки можна.

Те, що втілення цього проєкту нанесе шкоду дітям та небайдужим вчителям, а зрештою репутації та перспективам України, чиновників або не цікавить, або вони не здатні прогнозувати наслідки своїх дій.

 

Я приведу декілька прикладів руйнівних та демотивуючих новацій цього Положення.

Насамперед зазначу низький рівень підготовки цього документу навіть з канцелярської точки зору. Ні процедури визначення згаданого вище рейтингу, ні пояснення, що таке регіон як альтернатива області і як їх розмежувати, у даному проекті немає.

Але головне в іншому.

Головним злом у цьому фрагменті, на мій погляд, є тоталітарне й просте для розуміння чиновника обмеження участі лише двома учнями з паралелі від області. При будь-яких рейтингах та здобутках. Так від Києва, який має в олімпіадах обласний статус, на ІІІ фінальний етап пройде не більше двох одинадцятикласників.

Уявіть тендер, де ми фінансуємо виробництво дронів, але ніяк не більше двох типів від однієї області. Ну й що, що у вас промислова база, досвід, великі здобутки в минулому і вже є чотири супердрони світового рівня, а в сусідів жодного? Ми ж не станемо ображати сусідню область, її керівника.

Раніше було конструктивніше і враховувало здобутки дітей.  

Області Україні різні за кількістю населення і, відповідно, учнів. В одних є топові ліцеї з даного предмету, в інших ні. Як встановити максимально справедливу систему для дітей, щоб ті, хто краще готовий на даний момент, мали б і більші шанси потрапити до наступного етапу?

Ось як було. Мінімальний рейтинг області по 1 учаснику з кожної паралелі. Тут наче всі згодні. Подальша кількість учасників розподіляється за рейтингом у межах загальнодержавної квоти на цей етап олімпіади. В одній області з цього предмету він мінімальний – тільки 4 (по одному 8,9,10,11-ти класнику), оскільки в останні роки з цієї області взагалі ніхто не ставав призером. В інших областях, які систематично виступають дуже потужно, загальний рейтинг може бути, наприклад, 12 учасників.

В ідеалі, обласне журі, тобто найбільш кваліфіковані в даній галузі люди, а не чиновники з МАНУ чи МОНУ, вирішують з аналізу результатів виступу дітей та рівня складності завдань, як розподілити учасників на наступний етап. Якщо є сильна паралель, наприклад, 9-х класів, посилаємо далі четверо, або навіть п'ятеро 9-тикласників. Там, де слабка, одного чи двох.

Але щоб таке дозволити, слід довіряти журі, а цей Проект просякнутий недовірою не тільки до членів журі, а й до своїх чиновників нижчої ланки. Та про це наостанок.

 

Знову не дуже зрозуміле формулювання: «учасник, який за результатами участі набрав у відсотковому співвідношенні до отриманих балів не менше 90 %». Той, хто в темі, здогадається, що тут мабуть як і завжди йдеться про відсоток від максимально можливих балів. Та головне не в цьому. Головне у вигаданих числах та їхніх обмеженнях.

Звідки і кому в голову прийшли ці відсотки? Впевнений, що він ні разу в житті не перевіряв роботи дітей на олімпіаді та не підготував жодного юного олімпійця. І звісно ніякого аналізу з точки зору вікової психології та статистики не проводив, інакше не було б таких круглих та красивих чисел.

Чому саме ці 90 %, 80 %, 70 % є другим злом запропонованого проекту?

Відповідь на це питання стане очевидною, якщо відповісти на інше: Для чого взагалі олімпіада?

Її мета – залучити максимальну кількість дітей до навчання, самостійної роботи, самовдосконалення. Діти люблять гру, участь у змаганнях. Декілька етапів – є час краще підготуватися.

Цікаві завдання, несподівані відповіді – дивимось на улюблений предмет з іншої сторони та дивуємось. За Аристотелем саме з подиву починається пізнання.

Можливо це дитяче пізнання для чиновників щось потойбічне, зайве, адже їх самих оцінюють за іншими критеріями. А для декого з них взагалі всі ці олімпіади порожня морока, яку хочеться звести до нуля. Але до нуля звести не вийде, оскільки є міжнародні олімпіади, в яких Україна бере участь. На відміну від оприлюдненого проєкту, на міжнародному рівні немає ніяких відсотків набраних балів, крім головного – половина учасників стає призерами. Нехай по максимуму радіють діти, скільки б балів сьогодні не набрали, адже на простіших завданнях у себе вдома вони найкращі! Хто як не вони робитимуть науку та технології в майбутньому.

Уявіть тепер, що в Україні наперекір міжнародній практиці затвердили цей проєкт, а під час олімпіади завдання для дітей виявилися складними. Найкращий учасник отримав 67%. Менше 70. З досвіду, це навіть оптимістична картина. Тоді за новим положенням не буде жодного призеру, жодного диплому переможця. Нехай роз'їжджаються по своїм городам і селам приниженими. Так їм і треба! Ледацюги й слабаки!

Наступного року бажаючих точне стане менше. Діти відвернуться від позашкільного навчання. А інакше раділи б і вони, і батьки, і все село, що їхній хлопець – призер Олімпіади! Оце був би поштовх для нього працювати далі!

Але цьому проекту все це щонайменше байдуже, він змінює головну мету олімпіад в напрямку округлення цифр для простоти розуміння й сприйняття чиновниками.

Щоб зберегти хоч якусь пристойність і не відштовхнути дітей, укладачам слід буде робити прості завдання (а що таке складні і прості для олімпіади в країні, де після ковіду наступила війна?). Щоб якась кількість дітей гарантовано отримала дипломи, зробимо завдання ще простішими, а то в шпарину 90% –100% ніхто не впишеться. Різниця в 10 % біля максимуму це ж просто банальний рівень похибок з-за неуважності та дрібних недоліків в багатосторінковому оформленні, коли поспішаєш все встигнути.

Що ж тепер переможцями стануть ті, у кого кращий почерк. Були вже такі історії. У найталановитіших дітей як правило почерк не дуже. Вони зосереджуються на іншому і тому у наступний етап не пройдуть.

Може його автори з цього й не переймаються, адже знають, що члени журі це, як правило, найкращі вчителі та науковці, що погодились, бо вболівають за дітей і свій предмет. Вони зі шкіри будуть лізти, щоб дипломи отримала максимальна кількість учнів і щоб розподіл місць між ними був справедливим. З біллю в серці малюватимуть зайві бали або знижуватимуть за дріб'язок в залежності від ситуації. Переглядатимуть до ранку роботи, сперечатимуться, все одно підуть у розпачі, але чиновники від освіти у належний строк отримають таки призерів у свої надумані десятивідсоткові проміжки. І відрапортують нагору. Якщо ж виникне скандал з приводу перевірки, то це ж не вони, керівники Олімпіадного руху, малювали бали. Таке вже вийшло нікчемне журі у цьому році.

Цей проєкт штовхає кращих вчителів, науковців на службовий злочин, або на жорсткість й ігнорування дітей, заради яких вони прийшли у власний час перевіряти роботи.

Якщо журі перевірятиме суто формально і не знайде дітей-переможців, воно тим більше стане винним разом з укладачами задач. Продемонструвало зневагу до знань дітей, до їх спроб розв'язати заскладні задачі, забуло про людяність, доброзичливість, складні умови сьогодення, а укладачі, хизуючись собою та своїми викрутасами, навіть не спробували уявити справжній рівень підготовки учасників цього року.

До речі, самі назви: Олімпіада, Олімпіадний рух прийшли в освіту зі спорту. Хтось бачив на спортивних олімпіадах відсотки, які б не дозволяли переможцям отримати олімпійське золото, срібло або бронзу?

 

Чому це дуже погано?

Якщо Положення буде впроваджено, ймовірно, на багато років вперед ніхто з Києва на III етап олімпіади з фізики не потрапить. Так, Київ – столиця України, місто з великим населенням (більшим, ніж у будь-якої області), з висококваліфікованими вчителями, топовими ліцеями та гімназіями, юними допитливими киянами з найбільшими у країні можливостями для розвитку. Київ мав і має в олімпіадах таку ж квоту як окрема область. За проєктом тепер не більше двох учнів з паралелі. Чому ж тоді хоча б цим двом в ідеалі найкращим учням з кожного класу м. Києва не потрапити до фіналу олімпіади з фізики?

Справа в тому, що у Києві знаходиться Український фізико-математичний ліцей (УФМЛ) при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Це ліцей з інтернатом. Всеукраїнського значення. За статутом до нього поступають найкращі юні фізики з усієї країни. Там працює найкваліфікованіший вчительський колектив, до складу якого внаслідок війни увійшли викладачі з окупованих територій, у минулому самі призери міжнародних олімпіад з фізики. Рівень підготовки дітей, як свідчать останні Всеукраїнські олімпіади та медалі України на міжнародному рівні, найвищий. Весь час існування ліцею він брав участь у фіналах Всеукраїнських олімпіад як окрема одиниця на рівні області і не впливав на склад команди від Києва. Але тепер УФМЛ (можливо є й інші профільні ліцеї такого масштабу) не увійшов до проєкту нового Положення. Територіально він відноситься до Києва. Вірогідна ситуація, коли учні УФМЛ витіснять усіх інших киян з команди Києва не тому, що ті слабкі, а тому, що тільки два місця й величезна конкуренція.

Коли так мало шансів попасти далі, то нащо витрачати час й готуватися? Наслідок втілення цього проекту – демотивація талановитих дітей та їхніх вчителів.

Друге, що було у попередньому положенні, а зникло з нового проєкту навіть містить ознаки корупційної складової.  Раніше була вимога: «2.5.5. Завдання для проведення олімпіад, турнірів, конкурсів… складаються з авторських задач і вправ (тестів).» Про затвердження Положення про ... | від 22.09.2011 № 1099 (rada.gov.ua)

Цю опцію тепер залишають тільки для турнірів, оскільки тут нічого не вдієш. В силу специфіки турнірні задачі вимагають попереднього наукового дослідження й оприлюднюються задовго до початку боїв між командами. Якби це були не авторські, а відомі задачі, турніри взагалі втратили свій сенс й звелися до реферативних доповідей. Така важлива для інтелектуальних конкурсів та олімпіад проблема нерозголошення текстів завдань у турнірах відсутня.

Що ж дає укладачам проєкту відміна вимоги авторства завдань саме олімпіад, у які залучено в десятки разів більше дітей, ніж у турніри?

Зрозуміло, що секретність завдань – головна умова чесного й справедливого проведення олімпіади. Є автор, є предметно-методична комісія з «фахівців відповідної галузі». Найчастіше автори входять до її складу. Більше ні у кого немає доступу до завдань. Обмежене коло осіб. Випадково знайти задачу з розв'язком у якійсь книжці не вийде, оскільки задача авторська.

Чомусь це не сподобалось укладачам проєкту. Вони пропонують інше. Тепер можна брати відомі задачі зі збірників. Можна інтегрувати в комісію методистів, які далеко не автори, але з підбором задач впораються. Предметно-методичну комісію тепер «формує та затверджує НЦ „МАНУ“.

Текст про предметно-методичні комісії слово в слово переписується зі старого і ще діючого положення, але чомусь без заключного третього речення: „Надання підготовлених завдань будь-якій особі, яка не є членом предметно-методичної комісії, категорично забороняється“. Тепер що, дозволяється?  Кому й чому не сподобалась ця вимога? Чи тепер такий напрямок реформи?

У нових умовах навіть мінімального витоку інформації про номер задачі і назву збірника достатньо, щоб заздалегідь хтось не дуже порядний підготував учасника на результат, який перевищить зоряні 90%. 

 

Вже відпрацьована логістика проведення інтернет-олімпіади з фізики в складних сучасних умовах і система заохочення дітей. Раніше інтернет-олімпіада з її декілька етапами давала альтернативну можливість переможцям попасти на фінальний етап Всеукраїнської олімпіади. Це дозволяло конкурувати двом системам, мінімізувало корупційні ризики, надавало можливість прийняти участь у змаганні хворій дитині або тій, що опинилась за кордоном. Якщо звичайна олімпіада проводиться по територіально-адміністративному принципу „навчальний заклад – район/місто – область – республіка“, то інтернет-олімпіада базується на індивідуальній участі будь-якої української дитини незалежно від того, де вона проживає або вчиться і чи вписав чиновник її ім'я у заявку на участь. Все прозоро, ніякого зовнішнього втручання жодної  адміністрації.

Укладачам проекту ця свобода не сподобалось. І хоча в декларативній частині, де красиві слова, сказано, що результати інтернет-олімпіади „визначаються в особистій першості“, далі, де змістовна конкретика, читаємо, що у фінальному „II етапі інтернет-олімпіад учасники беруть участь у складі команд, сформованих відповідно до адміністративно-територіального підпорядкування закладів освіти, у яких вони навчаються.“

Це дискримінує учнів, які перебувають за кордоном, здебільшого з окупованих ворогом територій, та ще зменшує кількість їхніх зв'язків з батьківщиною. Інших учасників, хто залишився серед переможців I етапу і ніколи один одного не бачив, штучно зводять у якісь команди для чергового звіту про виконану роботу непричетних до неї обласних начальників. Журі сортирує й висилає їм списки з набраними балами, ті розглядають й затверджують. Або ні.

Але й це не все. Ймовірно для того, щоб зняти можливі питання неефективності чи упередженості у відборі дітей в окремих областях, проєкт взагалі закриває можливість порівняння, відмовляючи переможцям фінального етапу інтернет-олімпіади потрапити напряму до фіналу Всеукраїнської олімпіади і там вже з'ясувати, хто кращий.

Менше стимулів – менше учасників. Менше конкуренції – менше критики. Чим менше, тим краще! Така логіка?

 

В Україні мало людей, які знають специфіку міжнародних олімпіад. Там дуже складні задачі. Трохи більше тих, хто може розв'язувати задачі такого рівня, включно з задачами фінального етапу Всеукраїнської олімпіади. Майже всі вони готували та готують дітей до олімпіад. Раніше ці найкращі фахівці входили до складу журі олімпіади, але не мали права перевіряти ту паралель, у якій змагалися їхні учні. Це піднімало якість перевірки, враховувало нестандартні підходи й методи, запропоновані дітьми, мінімізувало кількість апеляцій та непорозумінь з приводу розв'язків. За новим проєктом всі ці люди не можуть бути членами журі. Ймовірно, що й авторами задач. „До складу журі Всеукраїнських інтелектуальних змагань не можуть входити… керівники учасників“. Хто ж тоді і як буде перевіряти? Хто буде презентувати на олімпіаді найрозумнішим дітям країни розв'язання складних задач й по ходу відповідати на їх питання? Від якості перевірки залежить як сприйняття дітьми олімпіади та їх подальші кроки, так і якість відбору на наступний етап.

 

Цитата з проєкту: „На всіх етапах олімпіад, турнірів з навчальних предметів, учні мають право брати участь в змаганнях за клас (курс) не молодший, ніж клас (курс) їх навчання  та не старший, ніж на 1 клас… окрім інформатики та інформаційних технологій.“

Нащо обмежувати „не старший, ніж на 1 клас“? І нащо при цьому когось відверто лобіювати, робити виняток для „інформатики та інформаційних технологій“? Такого обмеження раніше не було. Тому Олег Мірошніченко з м. Кам'янське, Дніпропетровська область, дев'ятикласником прийняв участь в олімпіаді з фізики за 11-й клас, тобто, на 2 класи старше, пройшов всі етапи олімпіади, завоював місце у збірній України й привіз срібло з міжднародної олімпіаді з фізики у Канаді. Такі випадки рідкі, але не одиничні. Чому унікальна дитяча обдарованість з усіх предметів крім інформатики так не подобається укладачам проєкту? І хто вони такі, щоб пропонувати подібні рішення?

 

Увівши дуже жорсткі обмеження на кількість учасників у фінальному етапі олімпіади „не більше ніж по 2 представника від класу… та загалом не більше 8 осіб від області“, проект водночас забороняє щось змінювати: „В разі, якщо учасник відмовляється від участі у наступному етапі олімпіад, заміна такого учасника не передбачається.“ Чому не передбачається? Йде війна, батьки можуть побоятися відпускати дитину в інше місто. Чому не запропонувати поїхати наступному за рейтингом? Чи може укладачі проєкту вважають, що цій дитині дали перше місце по блату, а тепер не пускають далі, бо не хочуть ганьбитись на наступному етапі? І щоб за це наказати (кого?), не пускатимемо далі нікого.

Раніше в області після проведення олімпіади мали право проводити відбірково-тренувальні збори з дітьми, які показали найкращі результати. Тепер ці збори заборонили. Ні, питання не у фінансуванні, що зрозуміло під час війни, оскільки тренувальні збори дозволили, а відбірково-тренувальні – ні. Або не вірять в чесність журі і тих, хто, буває, безкоштовно проводить заняття з дітьми, тому що ці діти, які найкращі й люблять його предмет, не байдужі йому, і він допомагає їм, щоб вони продемонстрували далі високі результати. Або все простіше. Просто чиновники тупо хочуть якнайшвидше, не чекаючи закінчення якихось там зборів, відрапортувати, що етап олімпіади пройшов, кандидати на наступний етап визначені. А для того, щоб потім нічого не змінювати, не клацати зайвий раз на комп'ютері Ctrl-C – Ctrl-V, забороняють заміну учасників. Ну хтось менше радітиме й не отримає цінний досвід. Нехай привчається до дисципліни й порядку.

Важко стримати емоції, коли читаєш цей проєкт і намагаєшся зрозуміти: ЧОМУ? Дуже хочеться, щоб МОНУ офіційно пояснило причини цих брутальних змін.  

Справа в тому, що 5 задач олімпіади не можуть охопити й перевірити все тематичне різноманіття предмету, володіння різними методами, ключовими ідеями. До того ж дитина під час проведення олімпіади може себе погано почувати, а когось може вибити з колії оголошення тривоги.

Раніше на відбірково-тренувальних зборах протягом десяти днів дітей і вчили, і давали декілька контрольних, які разом з результатом обласної олімпіади встановлювали об'єктивний рейтинг учасників. Саме він був критерієм формування команди від області. Тепер – ні.

Внаслідок загрози життю дітей і відсутності великого обладнаного укриття на час написання учасниками олімпіади, наприклад, в Луганській, Донецькій, Херсонській, Запорізькій, Харківській областях, ймовірно, що олімпіада там буде проведена в онлайн режимі. Але все одно ніхто не матиме права уточнити кращі онлайн-результати, щоб вибрати дійсно сильніших. Де гарантія, що за цих умов переможе чесність? Враховуючи різне, зокрема, тиск на вчителів, на школи – „давай переможців“, й особливо тепер, коли задачі не авторські, і знаходимуться по запиту в інтернеті.

Ще у мирні часи один рік в Дніпропетровській області не було відбірково-тренувальних зборів. У якомусь з молодших класів на обласній олімпіаді перемогли з відривом від усіх двоє хлопців з різницею між собою всього у півбали. Вони і поїхали від області на республіканську олімпіаду. Той, хто був першим, показав там передостанній результат, а другий – став призером у верхній частині таблиці. З'ясувалося, що той, перший, на обласному етапі зумів майстерно переписати у другого, але з кращим оформленням. Він був у розпачі. Ми ж набиралися гіркого досвіду.

Відбірково-тренувальні збори потрібні. І не тільки для підготовки команди до міжнародних олімпіад, як передбачено у проєкті. Мабуть укладачі злякалися, що їм також дістанеться, якщо команда України погано виступить. Чи може вважають, що одних цих зборів достатньо, щоб відібрати й підготувати збірну? З кого вони будуть вибирати, якщо зробили все, щоб затуманити прозорі правила? До п'ятірки збірної України буває входить по двоє-троє киян, які не були першими номерами від Києва або УФМЛ. За нових умов, вони б просто не пройшли, а Україна, ймовірно, не отримала медалі.

Яка бездонна прірва в розумінні специфіки олімпіад, за які взялися укладачі проєкту!

Це ж не оформлені роботи Малої академії наук, які подають на міжнародні конкурси, коли достатньо вислухати, перевірити англійську,  щось підказати та підправити. Коли важливий рівень орієнтації учня у дуже вузькій галузі, якою він займався останні місяці. І то більше на рівні слів, а не чисел.

Олімпіади – зовсім інше.

У Китаї до міжнародної олімпіади з фізики готують відібраних з усієї країни дітей більше року, кожного дня, з 8 ранку і до 10 вечора. Фізика і математика. Теорія і експеримент. Інформатика. Більше нічого. З ними конкуруватимуть наші хлопці та дівчата, яких автори проєкту намагаються позбавити додаткових можливостей вдосконалити рівень своєї підготовки й отримати справедливу його оцінку.

Досвід конкурсів-захистів робіт Малої академії наук ніяк не можна переносити на інші види інтелектуальних змагань!

 

Ці рамки жмуть, натирають мозолі, навіть на конкурсах МАНУ. Але там журі дивиться й слухає дуже різні роботи і, якщо треба, може кожному за щось підняти бали, щоб втиснути їх у нафантазовані кимось нагорі відсотки.

В олімпіадах все інакше. Усі діти пишуть за однаковими текстами,  у завданнях як правило є чіткі числові відповіді. Тут справжні об'єктивні критерії, які легко верифікуються і яким робота або відповідає або ні.  

Далі. У конкурсах-захистах МАНУ на фінал взагалі потрапляє тільки один учасник від області з кожної секції. Така вже у них армійська дисципліна. Але ж ті, хто зайняли наступні місця, мають змогу подати свої роботи в цілу низку інших конкурсів, як Всеукраїнських, так і міжнародних. В олімпіадах для таких дітей немає ніякої віддушини й близької перспективи. Не пройшов на наступний етап, чекай наступного року!

Вважаю, що давно вже МАНУ слід відмовитись від своїх старих критеріїв з відсотками і правилами відбору, а не нав'язувати їх, багато разів вщент розкритикованих, усім іншим, як реформаторство.

Скрип владних важелів не має заважати прислухатися до інших, вникати у чужу специфіку і намагатися робити все з думкою не про себе, а про талановитих дітей і державу. Спитайте, якщо чогось не знаєте. Не ганьбіть себе ось так поспіхом!

Й обов'язково приберіть всі зміни, які віддаляють інтелектуальні змагання від прозорості і наближають до корупції.

 

Олег Орлянський, доцент кафедри теоретичної фізики Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, вчитель Ліцею інформаційних технологій. До лютого 2022 р. багато років поспіль голова журі обласної олімпіади з фізики Дніпропетровської області, експерт-консультант Турніру юних фізиків, керівник переможців конкурсів-захистів робіт МАНУ та міжнародних конкурсів, конференцій та олімпіад.