Сьогодні, вже зрозуміло набагато більше, що приховує в собі поняття «ландграббінг» — викрадення землі. Важливо також зрозуміти, що саме «викраденням землі» здійснюється через політекономію. Ландграбінг це по суті, викрадення контролю над землею і стосується права контролю над землею та іншими супутніми ресурсами, такими як вода, корисні копалини та ліси, тобто контролю над прибутками від користування ними. Ландграббінг це проект «закріплення консолідованих правових форм доступу до багатств, які створює земля». Сюди відноситься також і «віртуальний ландграббінг», коли за фасадом «придбання» земельної ділянки для цільового призначення приховують отримання відповідних субсидій, банківських позик, використання паперів на володіння землею під заставу або, як спекуляцію з майбутнім збільшенням вартості землі. «Віртуальне» чи «реальне » викрадення землі являється чисто паразитарним суспільним явищем, на яке ще необхідно накласти кримінальну відповідальність.
На сьогоднішній день в Україні, грубо кажучи, є дві економічні моделі. Перша дуже слабка — це оптимальні громади, малий та середній бізнес, малі банки, сімейне фермерство ... Друга досить потужна — укрупнення у місцевому самоврядуванні, агрохолдинги, централізація у банківській системі, олігархізація, шлях великих латифундацій ... І у цьому другому брак ресурсів відчувається дуже швидко. Останнім часом у нас дуже чітко проявляється значна перевага другої моделі і це досить небезпечне явище. Тому що якраз перша модель являється базовою для всіх передових країн; США, Китай, Євросоюз.
Сьогодні загроза ландграббінгу для нашої країни надвисока і як ніколи гостро постає перед Україною завдання щодо напрацювання власної моделі ринкового обігу сільськогосподарських земель, що потребує детального стратегування, щоб в майбутньому не залишитись народом без землі, народом без майбутнього. Тому з метою здійснення управління земельними ресурсами України в інтересах суспільства, збереження навколишнього природного середовища та забезпечення достатнього земельного резерву для майбутніх потреб і розвитку країни, сприяння конкуренції на ринку земель та запобіганню ландграбінгу земельних площ потрібно створити на державному рівні «Земельне Управління України» з відповідним земельним банком у власній структурі. Переважна площа земель сільськогосподарського призначення України (95 %) повинна перебувати в державній власності, розпорядником яких від імені держави буде представляти «Земельне Управління України». Право власності на землі сільськогосподарського призначення державної власності в Україні не продається, натомість об'єктом купівлі-продажу має стати право оренди. Заборона щодо відчуження прав власності на земельні ділянки спрямована також і на запобігання зміни їх цільового призначення. Ринковий обіг земель сільськогосподарського призначення державної власності буде означати, що право власності залишається у Земельного Управління України, а покупець купує довгострокове право оренди строком понад 49 років. Продаж прав оренди земель сільськогосподарського призначення державної власності відбувається на відкритих земельних торгах (тендерах). Позиція України щодо можливості придбання земель сільськогосподарського призначення іноземцями має бути жорстка та однозначно негативна; купівля нерезидентами сільськогосподарських земель заборонена. Проте законодавством повинно бути передбачена можливість набуття громадянами інших країн прав оренди на землі сільськогосподарського призначення. Однак вона стає можливою лише у разі отримання дозволу від Земельного управління України, Міністерства оборони та Міністерства закордонних справ.
Новими Статтями Закону України «Про управління земельними ресурсами України» на Земельне управління покласти наступні функції:
• управління землями державної власності під житловою забудовою відповідно до потреб національної економіки, суспільства і навколишнього природного середовища;
• придбання земель від імені держави; розкрити особливості функціонування моделі ринкового обігу прав власності і користування на земельні ділянки сільськогосподарського призначення
• гарантування і збереження прав власності на землі;
• сприяння реєстрації прав на землю в земельних реєстрах;
• надання послуг держателям прав на землях України з метою забезпечення раціонального управління;
• надання інформації щодо використання земель різних форм власності й користування, включаючи детальну інформацію про діяльність Земельного управління України (в частині земель, що перебуває під його управлінням), а також відомості про стан земель, які необхідні для виконання заходів планування, територіального розвитку і збереження земельних ресурсів;
• будь-яку іншу функцію, пов'язану з управлінням земельними ресурсами. Земельне управління України має право у примусовому порядку викупити земельні ділянки у їхніх власників. Це допускається за умови, якщо така земельна ділянка потрібна в цілях розвитку країни, створення нових поселень або в цілях безпеки. Разом із тим особа, в якої купується земельна ділянка, має право на компенсацію від Земельного управління України. Компенсація виплачується у грошовій формі, якщо інше не передбачено договором. Розмір компенсації визначається угодою між Земельним управлінням України та власником ділянки, а за відсутності угоди в судовому порядку . Якщо земельна ділянка, яка купується у примусовому порядку, використовується для ведення сільського господарства і є основним джерелом доходу для його власника, Земельне управління України, на вимогу власника, пропонує йому іншу земельну ділянку в якості повної або часткової компенсації. Законом України «Основний закон про зе-млі України» потрібно визначити, що відчужувати право власності на землі державної власності шляхом їх продажу або іншим чином заборонено. Це означає, що землі сільськогосподарського призначення державної власності в Україні передаються лише в користування. Обіг земель державної власності означає, що право власності залишається за Земельним управлінням України, а покупець купує право оренди земель на тривалий період часу, тобто набуває довгострокових прав оренди (від 49 років). З огляду на це більшість сільськогосподарських товаровиробників здійснює господарську діяльність на орендованих землях. Продаж прав оренди сільськогосподарських земель державної власності відбувається на відкритих тендерах. Заборона відчуження прав власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності в Україні зумовлена ще однією проблемою, а саме зміною цільового призначення земель сільськогосподарського призначення під землі житлової та громадської забудови.
Разом із тим для орендаря державних земель сільськогосподарського призначення існують шляхи збереження прав оренди при зміні їх цільового призначення. У цьому випадку ціна земельної ділянки зміниться, у тому числі й орендна плата за неї. Діючий орендар має згоду залишити за собою право оренди на землю за умови сплати оновленої, відповідно до цільового призначення, орендної плати.
Щодо земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у приватній власності, то права на них через купівлю-продаж можна безперешкодно передавати лише громадянам України. Необхідно відзначити, що в Україні вступ у право власності чи право оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення повинно набуватися не від моменту укладання угоди купівлі/продажу між покупцем і продавцем, а від моменту занесення інформації до Державного земельного реєстру. Військова загроза, в якій перебуває Україна, безпосередньо впливає на ринковий обіг земель сільськогосподарського призначення. Більше того, підґрунтям згаданого збройного конфлікту є питання поділу території (земельне питання). Саме тому позиція України, щодо можливості придбання земель сільськогосподарського призначення іноземцями жорстка та однозначна – купівля нерезидентами сільськогосподарських земель заборонена. Купівля права власності або права оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, вчинена з порушенням встановлених вимог, є недійсною і виключається з реєстру земель.
