Вірус являється онтологічним матеріальним елементом, який вносить конструктивні зміни в процес життєдіяльності відносно цілісної біологічної системи, яка розвивається.
Вірус являється своєрідним логістичним елементом еволюції, один з важливих її механізмів.
Людина набула теперішнього вигляду ще і за допомогою вірусів, які в її днк вбудували різноманітні програмні фрагменти.
Зустріч з вірусами невідворотня для будь якої людини та являється своєрідною необхідністю в еволюційному процесі. Тому питання стоїть не знищити сам вірус, а якомога безболісно адаптувати його з організми людей. Тому один із варіантів антивірусної програми є тактика системного щеплення, яка практикувалася в минулому. Щеплення являється найоптимальнішою системою адаптації та взаємодії з світом вірусів будь якого типу. Нагадаю, що процес щеплення це введення в організм безпечної кількості того чи іншого виду віруса, для вироблення організмом імунітету на нього та налагодження взаємокорисної взаємодії між вірусною інформацією з організмом.
Універсальність, уніфікованість принципів, що використовується живою природою, демонструє і наявність двох різних груп вірусів – екзогенних і ендогенних. Обидві групи вірусів можна розглядати як адаптаційні агенти: екзогенні – по відношенню до зовнішнього середовища, ендогенні – до внутрішнього середовища організму. В обох випадках дотримується єдиний принцип – включення блоків необхідної на даний час генетичної інформації в генетичний апарат клітини і адаптаційна трансформація її функції. Саме віруси генетично об'єднують все живе в динамічну єдину цілісність, визначаючи гармонію екологічного розвитку.
Для тривалої адаптації – відповідно до змін основних параметрів довкілля – організм потребує стабільної перебудови функцій, функціональної трансформації органів, робота яких детермінована генним апаратом клітин. Іншими словами, тут потрібні вже не кількісні, а якісні зміни функцій органів. А значить, в цьому випадку потрібно змінити програму життєдіяльності клітин, трансформувати генетичний текст. Один з можливих шляхів такої трансформації – природна генна інженерія c використанням необхідних елементів з вірусних геномів, які насичують природу. Вірус не може існувати самостійно, будучи лише обмеженим комплексом елементів генетичної інформації. Від організмів віруси відрізняє, зокрема, те, що вони позбавлені генетичної інформації, необхідної для синтезу найважливіших систем, властивої клітинним формам життя, наприклад, систем, відповідальних за утворення енергії. Віруси здійснюють сильний вплив на життєдіяльність рослин. Вони можуть змінювати активність ферментів, стимулювати або пригнічувати ріст, збільшувати або зменшувати фотосинтез, впливати на швидкість споживання кисню і виділення вуглекислоти, на транспортування води і перенесення розчинених в ній речовин, на забарвлення рослин. Усе це при певних змінах середовища може виявитися для рослини надзвичайно важливим.
Отже, віруси є фактором, за допомогою якого здійснюється корекція взаємин організму з мінливими умовами середовища. Але оскільки ці взаємини контролюються імунною системою, то вірусне захворювання можна вважати хворобою адаптації, в якій визначальне значення має не сам вірус, а імунний механізм «господаря», або точніше, спадкова або набута дефектність його імунної системи. Іншими словами, наявність вірусу ще не зумовлює хвороби, а ось наявність дефекту імунної системи при убіквітарності (тобто повсюдної поширеності) вірусів зумовлює. Саме тому дефекти імунної системи якраз і можуть бути причиною порушення адаптаційних механізмів, тобто причиною вірусних хвороб. Вірус – це зразок, вершина універсальності, уніфікованості, економності живої природи. У його нескінченно малому просторі зосереджена ємна програма до подальшої дії, потужна система стимуляторів трансформації, що здатна переінакшити діяльність клітини.
