Універсальне світосприйняття крізь призму «Осьового Часу»

Центральне місце у філософії К. Ясперса займає концепція «осьового часу», яка виступає у нього ключем для розуміння змісту історії. Ця проблема не є новою у європейській філософії. Свого часу Г Гегель прийшов до висновку, що «Віссю світової історії» є прихід Сина Божого. На відміну від нього, К. Ясперс вважав, що вісь історії повинна мати значення не тільки для християн. На його думку, спільною для усього людства може бути лише філософська віра – постулат віри й одночасно допущення розуму.

Саме народження філософської віри і є «Вісьовою Епохою», коли у проміжок часу між 800 і 200 pp. до н. е. одночасно у Китаї, Індії, Персії, Палестині і Давній Греції було закладено духовні основи для формування людини нового типу, якою вона є й сьогодні. Здійснення прориву міфологічного світосприйняття сприяло пробудженню недовіри до безпосереднього досвіду, появі рефлексивного мислення, людина почала усвідомлювати крихкість свого буття та замислюватися над сенсом свого існування.

«Осьовий Час» усвідомлювався К. Ясперсом як загальносвітова доба: у п'яти окремих, не пов'язаних між собою самобутніх культурах – грецькій, іудейській, іранській, індійській та китайській майже одночасно відбувся духовний прорив, пов'язаний з оновленням духу. Це стало наслідком діяльності пророків, філософів та трагіків. У середині І тис. до н. е. у Китаї за активної участі Конфуція та Лао-цзи виникла ціла філософська школа. В індійській філософії, як і в китайській, сформувалися скептицизм, матеріалізм, софістика та нігілізм. У Ірані Заратустра розробив вчення про боротьбу добра зі злом, в Палестині заявили про себе пророки Ілія, Ісайя, Ієремія та Второісайя, в Греції жили та творили поет Гомер, філософи Парменід, Іеракліт, Платон, історик Фукідід, винахідник Архімед. Той творчий вибух, що відбувся у згаданих культурах, привів до переоцінки духовних цінностей, виходу людини за межі свого індивідуального існування, усвідомлення нею свого призначення як самоцінної особи, виникло раціональне мислення. Тим самим народи цих великих культур не просто зробили певний прорив, а заклали основи духовної сутності людства, відкрили якісно новий етап розвитку історії. Як відзначав К. Ясперс, в «осьову епоху» були розроблені основні категорії, якими людство користується до цих пір, а також закладені основи світових релігій. У всіх напрямах здійснювався перехід до універсальності.

Все це призвело до кардинальних змін у людській свідомості та бутті, які можна визначити як натхнення. Почали мінятися життєві підвалини, на зміну спокою прийшла занепокоєність щодо подальшої долі. Людина відкрила себе світу та світ у собі, продемонструвала здібність розуміти себе та чути інших, тим самим почала відчувати й буття. Відбулося відкриття того, що пізніше отримало назву розуму та особистості. Звісно, що такий прорив змінив не усіх людей, а лише їх незначну частину. Але інтелектуальна та духовна суспільна напруга поступово зростала, перетворюючись на стрімкий рух, що охоплював з часом все більшу кількість людей.

Причина одночасності зазначеного духовного прориву пов'язувалася К. Ясперсом з гіпотезою А. Вебера про вторгнення індоєвропейських народів-завойовників із Центральної Азії. Наприкінці III тис. вони дійшли до Європи та Середземномор'я. Новий великий прорив був здійснений ними близько 1200 р. в Іран та Індію. Наприкінці II тис. кочові народи з'явилися у Китаї.

Зміст «осьового часу» був настільки незвичайним та всеосяжним, а тому його не можна зводити до однієї передумови. У якості контраргументу К. Ясперс наводив приклад Китаю, де виникла багата за змістом культура, але були відсутні трагічність свідомості та епос. Суперечить цій концепції і приклад Палестини, де не було вторгнення кочовиків й тим не менш пророки зробили суттєвий внесок у розвиток духовної культури «осьового часу».

К. Ясперс висловився на підтримку ідеї осмислення єдності історії через комунікацію, оскільки здібність визнавати та розуміти інших допомагає кожній людині краще зрозуміти саму себе. Комунікація є кращим засобом проти помилкового уявлення про винятковість істини якого-небудь одного віровчення. Він дав відповідь на питання: чи є «осьова епоха», її творіння масштабом для усього подальшого часу, чи вона є вершиною усієї попередньої історії? Очевидно, стверджував К. Ясперс, що соціальні явища більш пізнього часу мають свою цінність, якої не було раніше. Історію взагалі неможливо підпорядкувати ієрархії рангів, у основу якої було б покладено деяке універсальне уявлення, що автоматично впроваджує традицію. Звісно, що з осягнення «осьового часу» випливає певна упередженість по відношенню до більш пізніх феноменів, але саме тому й виявляє себе дійсно нове і велике.

P.S. Якщо оцінювати розвиток історичної перспективи згідно теорії К. Ясперса то український етнос найбільш близький до елліністичної світоглядної картини світу. Древньогрецький історик Геродот пов'язує походження еллінів з племенами причорноморя та їх столицею Гелоном(територія сучасної України), які прийшли на півострів і зародили еллінську цивілізацію. Тому вся західна цивілізація основоположниками, якої вважались елліністичний вектор повинна була б залишатись консервативною в своєму світогляді, включаючи релігію та філософію, замість того щоб переходити на семітський світоглядний вектор на чолі з іудаїзмом(іудаїзм, християнство, мусульманство) який призначений виключно семітським народам та їх етнічним групам, але не нащадкам білих народів та племен у яких були свої вірування, філософія, культура, спадок. В тому зміщення і похибка не переймати чужорідного, а розвивати власне, яскраво виражене в елінській, римській та в подальшому європейській цивілізації на напрацюваннях якої до тепер стоїть весь цивілізований світ(римське право, технології, письмо, демократія, республіка, парламент та ін).

Осевий злам був точкою сингулярності зміни еліт та переходу з архаїчних релігій до філософії та практичних наук, як форми взаємодії вищого та нижчого матеріальних світів. Світ дуже запізнився зі зміною еліт, які мали бути трансформовані ще раніше переходом з намісників богів — монархів та аристократів до провідників вищих сил у формі дієвих творчих еліт, які за результатами власної праці та створенням блага на ділі доказували приналежність до творчої еліти(масони та інші елітні клуби).

На жаль після занепаду Римської імперії, яка була основним вектором цивілізаційного розвитку, вітка білої цивілізації здійснює виток у зворотньому напрямку, вдарившись уже не в свою, а ще гірше в чужу вітку іудейської релігії( сам Христос наголошував що вийшов і прийшов виключно для іудеїв, а це зовсім інша вітка розвитку, для того щоб принести нове філософське вчення згідно нового часу, але його зрозуміли виключно в релігійному форматі і згідно догми швидко принесли в жертву), яка була призначена зовсім не для них.

Ближче до наших часів цю неприродню для білої вітки людства світоглядно-ментальну матрицю пробують зламати ряд особистостей ; М. Лютер, Ж. Кальвін та інші філософи та науковці свого часу.

Варто зауважити що важливі трансформаційні зрушення в напрямку науково-філософської думки здійснює група голандських стоїків ( стоїцизм — одна з віток філософської думки древньої Греції та Риму), які конструюють і втілюють реформацію, яка призводить до золотого віку Голандії. Вони дисципліновано формують нову армію, нову економіку середнього класу(буржуазія) та відповідно нову еліту, яка уже антимонархічна та антиаристократична це зовсім нові люди з стоїчною ментальною конструкцією.

Так, наприклад 17 столітті голандські підприємці стають лідерами налагодження торгових шляхів спецій та інших речовин з Індії в Європу, утворивши Остіндську компанію. Одночасно Голандія воює з Габсбургською імперією за республіканську незалежність. І тут ми бачимо логічний ланцюг; торгівля спеціями, географічні відкриття, які підштовхують нові технології в кораблебудуванні, розвитку армії та ін. Економіка яка на цьому виникає потребує мобільних структур таких, як банки і прототип біржі, яку вони створюють перші в світі.

І ці люди, які перші створюють біржі починають управляти своєю державою, вперше середній клас в історії Європи приходить до влади, де гроші від торгівлі, спецій, чаю, срібла та інших ходових в Європі товарів, а також від прибутку їх фондової та банківської діяльності застосовуються для того щоб розвинути культуру, мистецтво, музику, живопис, моду… За гроші отримані з торгівельного прибутки та налагоджених торгових потоків на світовій карті, вони створюють мережу колоній на узбережжі Африки, Індії та Китаю, зв'язуючи їх в єдину банківську та біржову мережу. Отримані прибутки трансформуються з часом у витончену архітектуру, інфраструктуру, науку, живопис… Вони створюють власні системи освіти та науки, показуючи приклад країнам, які йдуть шляхом республіканського розвитку. Пізніше модель так званих республіканських «сполучених провінцій Голандії» переймають США за основу структури власної організації. Це вже штати з самоуправлінням людей середнього класу, які відкинули всі монархічні та аристократичні надбудови. Подібну модель згодом застосовує аристократична Англія, виводячи формулу ліберального демократичного суспільного ладу та ліберальної економіки. І все це призводить до науково-технічної революції та значним стрибком людства вцілому, яке триває по сьогоднішній час.

Зміст думки такий, що розвиток нашої планети, природи і нас людей всіх разом взятих підпорядкований алгоритму певного класифікованого на періоди і цикли часу. Хто запрограмував впорядкований плин часу невідомо(вища розум чи раса, боги чи люди), але відомо, що цей час строго порядкований в просторі і найменше відхилення від його норми призводить до катаклізмів, війн, епідемій тощо... Закон Всесвіту точний до атома і справедливий до всіх його створінь, тільки не кожному вдається відчувати його такт і рухатись з його швидкістю. І це стосується кожного його творіння від галактики до атома; відповідно запрограмовано життєвий час на природну еволюцію без потрясінь, але якщо еволюція напротязі визначеного часу не відбувається трансформація здійснюється уже пришвидшеним темпом у вигляді епідемій, революцій та війн, які призначені для швидшої трансформації живої матерії згідно програмного часу. Той хто відчуває та живе згідно часу ніколи не буде в конфлікті з самим собою та з оточуючим середовищем І це стосується всіх, як окремої особистості так і суспільства та народів зі своїми державами в цілому. Є шлях розвитку еволюційний через формування та дозрівання в благості згідно часу, та шлях розвитку революційний — прискорений розвиток крізь терни, піт та кров. Вибирати нам.

Тому маємо бути завжди на пульсі живого часу, живого життя, живого знання, яке відчуваємо насправді своїм нутром та не впадати під владу деструктивної інформації, яка спотворює особистий живий час, живе життя, живе знання.

Коли ми розуміємо мотиви і зв'язки; політика, економіка, торгівля, банки, біржі, наука, технології, мистецтво, культура, філософія. Ми створюємо єдину конструкцію логічно-ментальної «павутини» живого знання, яке можна застосувати на практиці. Коли знання зв'язані між собою вони стають живими, коли ж вони фрагментарні, хаотичні і логічно не послідовні – вони мертві і реального застосування не мають. Знання в освітніх закладах повинні даватись цілісно, зв'язно і послідовно, включаючи всі причинно наслідкові фактори. Так наприклад Платон акцентував увагу на необхідності оволодіння особистістю цілісного, живого знання, яке наповнене змістом, де прослідковуються послідовні зв'язки та єдина картина дійсності. Не зв'язне в логічну послідовність знання — мертве, як будівельні блоки зруйнованого будинку. Мертві знання являються серйозною небезпекою і сьогодні; в період інформаційного хаосу, де хаотична, мертва інформація заполонила весь простір від шкіл до університетів, від інтернету до телебачення і все для того щоб закаламутити інформаційну воду, яка являється основним деструктивним фактором, формуючим мертву матерію, мертві знання та мертве суспільство із закостянілими спотвореними правилами гри. З вищевказаного випливає, живе знання(знання часу, природи, законів...) і являється добром, а мертве знання ( спотворена інформація, деструктивна, неповна..) являється злом породжуюча натовпи невігласів, які завжди будуть нищити все впорядковане, цивілізоване, гармонійне. І тут чекає нас чергова епічна битва, подібно до подій епічного твору «Бхагалавгіти», де зійдуться в битві невігласи, яких є значно переважна більшість з цивілізованими людьми нового часу.