Глобаліза́ція (англ. globalization) — процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. У ширшому розумінні — перетворення певного явища на планетарне, що стосується всієї Землі. Основними наслідками глобалізації є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об'єктивний процес, зумовлений розвитком транспорту та засобів зв'язку, він має системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв'язаним і залежним від усіх його суб'єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів інтегрованих суб'єктів.

У 2000 році Міжнародний валютний фонд ідентифікував чотири базові аспекти глобалізації: торгівлю й фінансові транзакції, рух капіталу та інвестицій, міграцію людей та розповсюдження знань. З глобалізацією пов'язують також проблеми довкілля, наприклад глобальне потепління, забруднення вод за межами кордонів, забруднення повітря та надмірний вилов риби в океанах. Процеси глобалізації впливають на бізнес та зайнятість, економіку, соціокультурні ресурси та на природне довкілля. В академічній літературі глобалізацію зазвичай розбивають на три основні області: економічну, культурну та політичну глобалізацію.

Український варіант моделі глобалізації може бути запропонований у формі Глобальної Ноосфери та вироблення шляху її досягнення. Людство, як єдиний організм має жити як одне ціле і глобалізації не минути, але вона має бути водночас правильна та позволяти кожному народу жити вільно, самобутньо, своєрідно без утисків однієї нації над іншою; подібно до того, як живуть органи в організмі людини. Те, що ми бачимо зараз називається боротьбою за панівну картину світу. На виході буде єдиний переможець та єдина картина світу.

Неможливість запропонувати приватне чи загальне благо спонукає колективних невігласів у формі тоталітарних державних утворень до протидії видуманій світовій змові, якої насправді не існує в природі. Природнє місце має хіба, що змова розумних проти невігласів, щоб вони не знищували один одного і разом з цим не зруйнували весь цивілізований світ, бо насправді розумна Земля і живий всесвіт дає право розпоряжатись дійсністю людям, групам людей чи народам, які здатні створювати загальне благо. Тому суть так званої змови у протистоянні тих хто здатний творити благо проти тих хто його не здатний творити та хоче тільки користуватись плодами того, що сам не створив чи не приймав участь у створенні. Це протистояння творців із паразитами.

Глобалізації не уникнути, але вона має мати правильну форму і зміст та здатною творити благо. Порівнянням може служити процес створення з спектру різноманітних газів повітря; коли гази стали цілісними та взаємо збалансованими вони стали атмосферним повітрям. Так само і з людством,  питання тільки в тому, яка глобальна модель опанує людство. Зараз ми бачимо протистояння західної вільної моделі з тоталітарною моделлю сходу. Але незабаром повинен наступити час, коли подальшу еволюцію планети, а отже, і людського суспільства, повинен буде спрямовувати Розум. Біосфера поступово перетворюватиметься на сферу Розуму – так звану «ноосферу» ("noos" в перекладі з грецької – розум, дух), в якій людина стане основною геологічною силою.

Ноосфера (від грец. νοῦς "розум" + σφαῖρα "куля"; дослівно "сфера розуму") —, вища стадія еволюції біосфери, становлення якої пов'язані з розвитком суспільства. Гіпотетична сфера взаємодії суспільства і природи, в межах якої розумна людська діяльність стає визначальним фактором розвитку (ця сфера позначається також термінами "антропосфера"

Відповідно до В. І. Вернадського, "в біосфері існує велика геологічна, можливо, космічна сила, планетна дія якої зазвичай не береться до уваги в уявленнях про космос ... Ця сила є розум людини, спрямована і організована воля його як істоти суспільної"

Поняття "ноосфера" було запропоновано професором математики Сорбонні Едуардом Леруа, який трактував її як "мислячу" оболонку, що формується людською свідомістю. Е. Леруа наголошував, що прийшов до цієї ідеї спільно зі своїм другом — геологом і палеонтологом-еволюціоністом, і католицьким філософом П'єром Тейяром де Шарденом. При цьому Леруа та Шарден ґрунтувалися на лекціях з геохімії, які у 1922/1923 роках читав у Сорбонні Володимир Іванович Вернадський.

Найповніше втілення теорія Леруа знайшла у створенні Тейяра де Шардена, який розділяв як ідею абіогенезу (пожвавлення матерії), а й ідею, що кінцевим пунктом розвитку ноосфери буде злиття з Богом. Розвиток ноосферного вчення пов'язане насамперед із ім'ям Вернадського.

Виходячи з його теорії, еволюція є творчим становленням, на початку якого лежить духовна сила і діюча думка. З появою людини еволюція природи та життя набуває якісно нового характеру, оскільки саме людина, наділена свідомістю та розумом, стає умовою та знаряддям подальшого поступального розвитку всієї природи і тим самим відбувається перехід від біосфери до ноосфери. Саме Ле Руа у 1920-х роках запроваджує поняття "ноосфера"; концепцію ноосфери він розробляв разом із П. Тейяром де Шарденом. Також Ле Руа порушує проблему релігії та науки, інтелекту та інтуїції. На його думку, релігія і наука є взаємодоповнюючими, оскільки наука дає релігії обґрунтування, а релігія завершує науку. Він також критикував томістські докази існування Бога. На його думку, такі теорії мають виходити з логічної потреби, але такі теорії неприйнятні, тому що джерелом логічної необхідності є сам Бог.

В основі теорії ноосфери Леруа лежать уявлення Плотіна (205-270) про еманацію Єдиного (непізнаваної Першосутності, що ототожнюється з Благом) в Розум і світову Душу, з подальшою трансформацією останніх знову в Єдине. Відповідно до Плотіна, спочатку Єдине виділяє собою світовий Ум (нус), що містить у собі світ ідей, потім Ум виробляє собою світову Душу, яка дробиться на окремі душі і творить чуттєвий світ. Матерія виникає як нижчий ступінь еманації. Досягнувши певної щаблі розвитку, істоти чуттєвого світу починають усвідомлювати власну неповноту і прагнути долучення, та був і злиття з Єдиним.

Еволюційна модель Леруа і Тейяра де Шарден повторює основні положення неоплатонізму. Вочевидь, виникнення Всесвіту, поява та розвитку життя Землі описується термінах сучасної науки, але важлива схема концепції відповідає принципам неоплатоніків. Людина у Плотіна прагне вийти межі Душі у сферу Розуму, щоб потім, через екстаз, долучитися до Єдиного. Згідно Тейяра де Шарден, людина також прагне перейти у сферу розуму і розчинитися в Богу.

Ідеї Плотіна сприйняли Леруа в бергсоніанському дусі. Вплив Анрі Бергсон на створення теорії ноосфери полягало головним чином у висунутому ним положенні про творчу еволюцію («L"évolution créatrice", 1907. Російський переклад: "Творча еволюція", 1914). Справжня та первісна реальність, за Бергсоном, — життя як метафізично-космічний процес, творча еволюція; структура її — тривалість, осягаема лише з допомогою інтуїції, різні аспекти тривалості — матерія, свідомість, пам'ять, дух. Універсум живе, росте в процесі творчої свідомості та вільно розвивається відповідно до внутрішньо властивого йому прагнення до життя — "життєвого пориву" (l"élan vital)

В свою чергу вчений В. І. Вернадський сформулював наступні 12 умов ноосфери у майбутньому:

Вернадський стверджував, що людство в ході свого розвитку перетворюється на нову потужну "геологічну силу", що своєю думкою і працею перетворює образ планети. Відповідно, воно з метою свого збереження має взяти на себе відповідальність за розвиток біосфери, що перетворюється на ноосферу, а це вимагатиме від нього певної соціальної організації та нової, екологічної та одночасно гуманістичної етики.

 

В. І. Вернадський писав про "ноосферу" як про реальність, що відбулася, і як про невідворотне майбутнє:

 

"Біосфера неодноразово переходила в новий еволюційний стан... Це переживаємо ми й зараз, за останні 10—20 тисяч років, коли людина, виробивши в соціальному середовищі наукову думку, створює в біосфері нову геологічну силу, яка в ній не була. Біосфера перейшла чи, вірніше, перетворюється на новий еволюційний стан — в ноосферу — трансформується науковою думкою соціального чоловіка.

Ми живемо у небувало нову, геологічно яскраву епоху. Людина своєю працею і своїм свідомим ставленням до життя переробляє земну оболонку — геологічну сферу життя — біосферу. Вона переводить її у новий геологічний стан; власною працею і свідомістю біосфера перетворюється на ноосферу. Їм створюються в біосфері нові, що раніше не існували біогеохімічні процеси. Біогеохімічна історія хімічних елементів – планетне явище – різко змінюється. На нашій планеті створюються, наприклад, у величезних масах нові вільні метали та їх сплави, що в ній ніколи не існували. Такими є, наприклад, алюміній, магній, кальцій. Різким чином змінюється і порушується рослинне та тваринне життя. Створюються нові раси та види. Образ планети змінюється глибоко. Створюється стадія ноосфери".

 

Сьогодні згадуючи теорію Ноосфери, де автор Вернадський пророчить дозрівання Землі в Ноосферу – розумну землю. Однією із ключових ідей, що лежать в основі теорії Вернадського про ноосферу, є те, що людина не є самодостатньою живою істотою, яка живе за своїми особливими законами: вона співіснує усередині природи і є частиною її.  . Людство саме по собі є природним явищем й очевидно, що вплив біосфери відображається не лише на середовищі життя, але й на ході думок людини. " Вернадський писав: "... ми все більше та яскравіше бачимо в дії навколишні геологічні сили... Різко змінюються грунти, води й повітря... Еволюція видів перетворюється на еволюцію біосфери". Геологічною силою є, власне, зовсім не Homo sapiens, а його розум, наукова думка соціального людства. Вернадський бачив неминучість утвердження ноосфери, яка була запрограмована, як завершальний етап еволюції біосфери, так і історичним розвитком людства. Він зазначав, що можливості людини з її розумом і технікою такі значні, що вона може втручатись в хід геолого-хімічних процесів Землі і навіть змінювати їх природний напрям. Людство мас усвідомити свою силу і роль у біосфері ї тоді настане новий етап її розвитку.

Науковець підкреслював, що протягом останніх 500 років воно освоїло нові форми енергії – парову, електричну, атомну, й навчилося використовувати майже всі хімічні елементи. Людство освоїло всю біосферу й одержало набагато більшу, порівняно з іншими організмами, незалежність від навколишнього середовища. Наукова думка й діяльність людини змінили структуру біосфери, незаймана природа швидко зникає, з'являються нові екосистеми та ландшафти-міста, культурні землі, для яких характерні простіші угрупування організмів. Саме в пізнанні закономірностей розвитку біосфери ї лежить ключ до розумного природокористування, що може послужити основою фундаментальних досліджень екологічних проблем.

Людство не може робити все, що йому забажається. Воно обмежене у своїх діях, тому що людська історія – не сукупність випадків. В основних своїх рисах вона закономірна і спрямована. У геологічній історії біосфери перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо вона зрозуміє це і не буде використовувати свій розум і свою працю на самознищення.

 

Можемо припустити, що подібно того, як людський розвинутий мозок має мати критичну масу нейронів, для повноцінної розумної життєдіяльності, так і земля повинна мати критичну масу людей в якості власного інтелекту. З вище сказаного виходить, що базовою умовою трансформації Землі в Ноосферу являється кількість та якість людей, які виступають в ролі нейронів і які в свою чергу генерують інтелект нашої планети. Тобто, замість літати на Марс чи кудись дальше з наміром освоїти ці планети потрібно перш за все повноцінно дозріти разом зі своєю планетою. Роботи, як виявляється, насправді багато; розвинути високий рівень еко технологій, озеленити пустелі, очистити водойми, розвинути фауну і флору, покращити якість життя людей, створити універсальну політичну систему, яка унеможливить війни і конфлікти, підвищити кількість та якість людей на Землі. І вже тоді, достигнувши цілі повноцінного формування Ноосфери з високим рівнем еко технологічних процесів масштабуватись в космос, несучи власну корпоративну культуру і технології назовні. Першочергова ціль проста — зробити із землі Ноосферу, де всі сили, інтелект і енергію потрібно зосередити на рішення завдань на нашій планеті.

 

Розум вводить у механізм земної кори нові потужні процеси, аналогічних яким до появи людини не було.

     Ноосфера включає. 4 основні положення:

Виходячи з того, що базовим елементом формування Ноосфери являється гармонійна форма устрою суспільства та її соціально-економічна модель, за яку останнім часом точиться досить серйозний конфлікт двох кардинально протилежних ідеологічних полюсів: вільного та тоталітарного суспільства, ми стаємо учасниками  фінальної баталії змагання цих двох систем. І тут цілком ясно, що виключно вільне екзистенційне суспільство та міжнародне співтовариство здатне стати єдиним фундаментом для формування Ноосфери.  Бо тільки вільна людина у вільному суспільстві має здатність створювати особисте і колективне благо. Наприклад тоталітарна модель запропонована типовим її представником К. Марксом це модель безликої людської маси, яка тяжіє до невігластва та паразитує на здобутках вільних людей. На противагу тоталітарній системі виступає екзистенційна модель вільного суспільства, яка найбільше підходить розвитку в напрямку Ноосфери.

Екзистенціалі́зм або філософія існування (фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування) — напрям у філософії XX століття, що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.

Конфлікт екзистенціалізму та тоталітаризму загострюється з кожним днем.  Згідно з екзистенційного кута зору людина являється найскладнішою натурою, якій властиві страх, відчай, самотність, усвідомлення своєї недосконалості та обмеженість свого існування, але разом з тим і — прагнення краси, любов до світу, загострену радість життя... І головне — людина являється вільною особистістю, яка просто приречена на свободу.

Тоталітаристи ж відносять людину до продуктивних сил, зробивши її лише гвинтиком соціального механізму, — який забезпечує технологічний прогрес та прагне лише справедливого розподілу соціальних благ.

Людина "тоталіристична" проста, безлика, завжди об'єднана в колективи і цілком не вільна.

Екзистенціалізм ж перевів основний інтерес філософії від створення цілісних картин світу та від вивчення соціального устрою на окрему людину.  Людина є унікальною і безцінною — все, що пов'язане з нею, надзвичайно важливо: кожна мить, усіляка дрібниця, будь-яка думка, швидкоплинне почуття чи випадкове відчуття. Адже нам властиво любити і ненавидіти, ми маємо право бути самотніми, і нам на користь йдуть сум і небезпека. І ми цікаві цим не лише самі собі, а й для всього світу — і саме цим ми дуже важливі для нього.

Саме з цих уявлень екзистенціалізму вийшли великі літературні та філософські твори, геніальна музика, чудовий живопис, шедеври кінематографії, технології, винаходи... І в цьому кожен з нас, свідомо чи мимоволі, переконується на собі самому.

 

Тоталітаристи же створили універсальну і дуже чітку суспільну економічну модель, але помилився "лише" з людиною.  І коли цю модель стали застосовуватися в реальності то з'ясувалося, що саме людина не вкладається в тісне та жорстке прокрустове тоталітарне ложе, де людина, як особистість зникає. Тому що людина думає не лише про виробництво, робить не тільки те, що потрібно для будівництва комунізму, і хоче жити не в майбутньому, а тут і зараз. Ось тоді і стали спрощувати, применшувати, усереднювати людину, доводячи до заданого примітивного зразка. Вони так і не довели людину до того зразку, вбивши значну частину людства.

 

Наша Земля живий розумний організм, який кожному народу дав своє місце і час. Не потрібно насильно змішувати людей та забирати в них ресурси, бо кожен етнос має своє природнє місце, не можна також зазіхати на права та землю інших народів на якій народились і жили їх предки та будуть жити їх нащадки, не можна також посягати на права та життя інших народів і це все в сукупності є правильним консервативним расизмом суть якого забезпечити умови взаємоповаги народ до народу, етнос до етносу, плем'я до племені, щоб жили вони злагоджено, як органи в живому організмі не знищуючи один одного. А цивілізаційна місія України це шлях до Ноосфери, описаної нашим академіком Вернадським – розумної планети з розумними людьми, як цілісний організм розвинутий ментально і технологічно до тієї степені, яка взмозі не тільки забезпечити власне повноцінне життя, але й освоювати вільний відкритий космос, де всім знайдеться вдосталь місця.

 

       Тому на найближчому порядку денному формування чітких векторів розвитку, без яких на даному етапі не можливо рухатись далі.

 

  1. Метафізика людини та української нації, як організованого народу. Метафізика, яка відповідно формулює зміст і форму метаполітики, яка у свою чергу формує порядок денний політики народу, як такої.
  2. Метафізика, яка задає вектор руху та візуалізовує форму місії, як місії цілого народу так і окремої особистості в складі цього народу.
  3. Історична місія України та її народу в рамках концепту "Мідгарду", яка знищує злоякісні імперії та державні утворення та завжди держить рівень вільного суспільства. Звідси випливає її доктринальна система: