Твоя перша професія залишиться з тобою назавжди. І де б ти не працював після нічних перевірок зошитів перед грубкою, ти назавжди залишаєшся Вчителем.
Ти був старший на 5 років за своїх випускників, та мав право вчити їх бути чесними, справедливими, ненавидіти зло і зраду. І тільки через рік після того, як потрапив до сільської школи, зрозумів, чому студенти так прагнули залишитися в обласному центрі.
Той, хто не зміг, чи не схотів пройти «Курс Молодого Вчителя» у низовій школі, ставав ким завгодно, тільки не педагогом. Та це не заважало їм при зустрічі кидати докір, що мовляв, вчиш ти сільських дітей не так і не тому.
Дійсно, крім своїх профільних предметів, тобі доводилося читати майже всі уроки за розкладом, їздити «на буряки», чергувати у пришкільному інтернаті. Адже твої колеги, що кинули свою малу Дідівщину заради кар'єри, пішли вгору по партійній лінії, прижилися на кафедрах. Там, не пропрацювавши жодного дня у школах, вони отримали право вчити вчителів. Тепер більшість з них та їхніх спудеїв вже за кордоном.
А ти не зрадив своїм невгамовним учням. З великими труднощами довів їх до випускного, так нікого не виключивши, не поставивши навіть на облік, як хулігана.
Тепер більшість твоїх учнів зі зброєю у руках захищають свою Батьківщину. Адже, головне, чому ти їх навчив: бути не там, де вигідно, а там, де ти потрібен.
Дякую тобі за це, Справжній Вчителю!
На фото: картина Т.Г.Шевченка «Селянська родина»
