Хто не любить знаходити гроші чи коштовності? Думаю, таких обмаль, або й зовсім немає. Але якщо бачиш при дорозі чи на пляжі гаманець або золоту сережку, мимохіть думаєш про того/ту бідолаху, що загубив їх. І ця думка псує смак знахідки. Зовсім інша річ — скарб. Особливо з історією. Бо хазяїна того добра уже бог зна як давно немає на світі, а значить, ти, навіть мимоволі, не привласнив чуже.
Шукачі скарбів — то окрема каста. Люди, котрі витрачають левову часту часу, а інколи й усе життя, аби віднайти те, що віками лежить у землі чи заховано деінде. А потім, потрапляють в історію. Чи бодай на шпальти газет чи на сторінки пригодницьких книг чи сценаріїв. Хто не знає Лару Крофт, дівчину з великими… очима, котра об'їздила увесь світ, шукаючи старожитні скарби? І хто не хотів би бути якщо не на її місці, то бодай поруч?
Виявляється, не треба аж так далеко їздити чи літати. Українська земля не менш багата на скарби та сховки зі старожитностями, які ще й досі очікують на нового господаря.
З чого я це узяв? Усе просто. Засівши за написання роману «Хазяїн Чортового млина», котрий на першу задумку мав розповісти історію кохання молодої вдовиці-козачки Горпини і козака-запорожця Нестора Журби, я подумав, що така фабула занадто проста і не вельми цікава, як на повноцінний роман. Тож замислився, чим би таки цікавим розбавити романтичну лінію. А що події відбуваються у XVII ст. в околицях міста Сміли, що над Тясмином, то почав вивчати історію того краю і прилеглих територій — Чигирин, Черкаси, Канів, Корсунь, Умань, Кременчук, Полтава… і інші полки та сотні. І надибав цікавезну історію.
Виявляється, близько сотні років до описуваних у книзі подій, по дорозі з московії до Криму пропав обоз із даниною московітів кримському Ханові. Якраз десь в тих краях і, що цікаво, так і не був знайдений. А щоб ви розуміли — річна данина московських царів тоді становила близько 380 кг срібла. Тобто, щонайменше чотири бочки або скрині.
Ось витяг з документу XVII ст. «Роспись посылочным царевым и царевичевым и пашиным поминкам':
«Крымскому хану Джанибек-Гирею в поминки послано две и пол тысячи рублев. Калге-султану — семьсот рублев, а нуреддин-султану триста рублев. Жене хановой, большой царице, и меньшим женам, и царевнам в улусы — четыреста восемь рублев с копейками. Ближним мурзам и карачеям на делёж, да на выкуп пленных московичей — три тысячи шестьсот рублев»
Як то кажуть, те що треба. І з легкої руки автора, героям «Хазяїна Чортового млина» вже довелося шукати не лише кохання, але й зачарований скарб. Бо, що не кажіть, а для міцного сімейного щастя гроші не зайві.
Проте не так легко діло робиться, як казка кажеться, бо мало того що на бусурманський скарб зазіхає і місцевий сотник, і купець… але і оберігають його перевертні, примари і посмертне прокляття бусурманського шамана.
Цікаво? То запрошую до крамниці. Книга саме вийшла з друку у видавництві ЛІТВИР:
