Кажуть, письменник ніколи не закінчує працювати над книгою. Він лише ставить останню крапку — і майже відразу починає думати про наступну.
Саме так сталося і зі мною.
Не встиг ще «Хазяїн Чортового млина» вирушити у самостійне життя у пошуках читачів, як я вже по самі вуха загруз у новій історії. Її робоча назва — «Інквізитор». Спочатку я планував написати один роман. Але що глибше занурювався у цей світ, то ясніше розумів: однією книгою не обійтися. Схоже, народжується новий цикл. Принаймні зараз у планах уже три книги, хоча письменники добре знають: герої мають дивовижну здатність ламати будь-які авторські плани.
Чому саме інквізитор? Тому що мене давно не полишала одна думка.
Ми звикли вважати, що інквізиція залишилася в середньовіччі. Разом із лицарями, єретиками, відьмами та полюванням на нечисту силу. А що, коли ні? Що, коли за п'ятсот років змінився лише світ навколо? Декорації… а актори залишилися.
Адже зло вічне. І що з того, що воно не ходить вулицями в чорному плащі, не носить роги чи ікла напоказ. Це лише мімікрія. Зло вміє чудово пристосовуватися до часу. Вчиться жити серед людей. Одягається за новою модою, користується смартфоном, водить автомобіль і п'є каву в тих самих кав'ярнях, що й ми.
Тоді й ті, хто століттями стояв у нього на шляху, теж повинні були залишитися. Хоч і змінитися згідно вимог часу.
Саме з цієї думки й почався «Інквізитор».
Місцем дії я обрав Львів. Але не той, який дивиться на туристів із листівок. Не той, де всі фотографуються біля Оперного театру, смакують каву на площі Ринок чи рахують левів на фасадах будинків.
Мене завжди більше приваблював інший Львів. Той, що ховається за важкими брамами.
Той, де вузенькі подвір'я-колодязі майже не бачать сонця. Де старі сходи пам'ятають тисячі кроків. Де кожен камінь міг би розповісти історію. Де можна звернути не в ту арку — і опинитися на кілька століть у минулому.
У таких місцях дуже легко повірити, що історія нікуди не зникла. Вона просто навчилася не впадати в око.
Саме там, у старих кварталах, серед кам'яниць, монастирів, підземель і заплутаних двориків, народжується світ «Інквізитора». Світ, у якому поруч із людьми живуть ті, кого людство давно записало до легенд.
Понад п'ять століть тому була укладена Угода. Давній компроміс, який дозволив уникнути великої війни між людьми й тими, хто завжди існував поруч, але навчився залишатися в тіні. І більшість мешканців цього прихованого світу чудово розуміє просту істину: хочеш жити — не висовуйся.
Та завжди знаходяться ті, кому замало спокою. Комусь потрібна влада. Комусь — помста. Комусь — людська кров. А хтось просто вважає себе сильнішим за правила. Ллється кров… І от саме тоді на сцену виходять інквізитори.
Не фанатики. Не кати. Не мисливці за єретиками.
А судді — остання лінія оборони. Люди, які століттями підтримують хитку рівновагу між двома світами. Їхня робота не приносить слави. Про них не пишуть у газетах. Їм не ставлять пам'ятників. Якщо вони все зробили правильно — ніхто навіть не здогадається, що місто щойно уникло чергової трагедії.
Мені хотілося написати не просто містичний бойовик. Не чергову історію про вампірів чи перевертнів. І навіть не детектив.
Насамперед це роман про вибір. Про ціну обов'язку. Про людей, які щодня змушені вирішувати, де проходить межа між законом і справедливістю, між милосердям і необхідністю, між людяністю та холодним обов'язком.
Але що за роман без екшену і кохання? Тож, звісно, буде чимало пригод, сутичок, давніх таємниць, несподіваних союзів і ворогів, які далеко не завжди виглядають чудовиськами. І пара — яка не може існувати наосібно. Хоча доля зробила все, щоб не дати їм зійтися.
Попереду ще багато роботи. Але рукопис росте швидше, ніж я сам очікував. І якщо все складеться, то вже цієї осені «Інквізитор» має шанс побачити світ у видавництві «Літвир».
А поки що пропоную пройти цей шлях разом. Бо, хто ж не знає, що гуртом навіть батька бити легше. Час від часу я відкриватиму двері до світу роману. Розповідатиму про львівські легенди, дивовижні місця та історичні загадки, які лягли в основу книги.
Хто знає... Можливо, після цього ви вже ніколи не дивитиметеся на старий Львів так, як раніше.
