Війна. Наше сьогодення. Криваве, важке, нестерпне.
П'ятий рік триває жах, який, здавалося б, ніколи не мав розпочатися. Бо війна — це покруч людської природи, збочення здорового глузду. Те, чого не здатна вчинити нормальна людина. Масове помутніння свідомості. Божевілля.
Якби ж то.
Війни не виникають нізвідки. Кожна з них ретельно спланована, підготовлена й оплачена. Але самих лише грошей, навіть величезних, замало. Насіння ненависті повинне впасти на заздалегідь підготовлений і добре удобрений ґрунт.
Українсько-московська війна не стала винятком. Вона не є наслідком раптового помутніння розуму одного кремлівського старця. Її підвалини закладалися довго й наполегливо — роками, поколіннями, століттями.
Розбирати кожну цеглину, з якої вибудувано це колективне божевілля, можна без кінця. Але про одну з них я хочу сказати окремо. Бо саме вона стала опорою для багатьох інших міфів. Йдеться про так зване «вєлічіє».
Можна занурюватися в глибину віків і наводити десятки фактів, що розбивають цю казку вщент. Але я зупинюся лише на одному, який легко перевірити.
Йдеться про 20-ті роки XVII століття. Чому саме цей період? Бо події моєї книги «Господар Чортового млина» відбуваються саме тоді. Сюжет зав'язується навколо обозу з упоминками до Криму, який безслідно зник біля Сміли. Щоб описати ті часи достовірно, мені довелося перечитати чимало історичної літератури.
Та повернімося до «вєлічія».
Як виглядала московська велич у часи, коли чайки Сагайдачного тримали в страху все чорноморське узбережжя Османської імперії?
А ось як.
Ще у 1473 році, за московського князя Івана III та кримського хана Менглі I Ґерая, Москва визнала зверхність династії Ґераїв і піднесла ханові коштовні дарунки. Згодом ці «подарунки» перетворилися на регулярний обов'язок — гроші, хутро соболів та інші цінності вирушали до Криму вже не від випадку до випадку, а на постійній основі.
Будь-яка спроба московських правителів припинити виплати або бодай поторгуватися за їхній розмір закінчувалася однаково.
У 1521 році після «Кримського смерчу» — походу Мехмеда I Ґерая — князь Василь III підписав грамоту про покору та зобов'язався продовжувати виплати.
У 1571 році хан Девлет I Ґерай спалив дерев'яну Москву разом із Кремлем, змусивши Івана Грозного відновити регулярне надсилання упоминків.
Після виснажливого Смутного часу Московія була спустошена. Щоб хоча б на папері убезпечити свої південні кордони від нових набігів, перші Романови у 1615 році уклали з Кримом угоду, яка офіційно закріплювала щорічні виплати.
У 1620–1625 роках їхній розмір становив близько 7000 рублів на рік — колосальну суму для царської скарбниці того часу. Для порівняння: бойовий кінь коштував приблизно 5 рублів, молода корова — 2 рублі, а пуд зерна — лише 5 копійок.
І так тривало до 1700 року.
Майже два з половиною століття московські правителі сплачували кримським ханам данину. По суті, залишаючись тим, чим були ще від часів Золотої Орди, — васалами. Різниця полягала лише в тому, що тепер їм уже не доводилося особисто ставати на коліна перед ханським троном і привозити упоминки власноруч.
Ось так виглядало те саме «вєлічіє».
Про нього нинішні московити воліють не згадувати. Натомість натягають на лисий череп фальшиву корону — позолочену міфами й густо вимащену кров'ю невинних жертв.
