Більшість українських лісів є власністю держави, але користуються ними часто не ті, хто живе поруч. Громади бачать, як зникають дерева, але не бачать жодної копійки у своїх бюджетах.
Але вирубка не є єдиним спосіб монетизувати ліс.
Економічна альтернатива існує.
У світі давно працюють моделі, де громади заробляють на екосистемних послугах:
продаж вуглецевих кредитів за збереження чи відновлення лісів;
платні туристичні маршрути, кемпінги, «еко-будиночки» в лісі;
збір дикоросів (гриби, ягоди, лікарські рослини) з сертифікацією і доданою вартістю;
локальні бренди — від меду з лісу до меблів з деревини вторинного використання.
Ключовий виклик полягає не у відсутності ідей, а через те, що немає інституційної форми. Громади не мають юридичного інструменту, щоб бути реальними співвласниками ресурсів.
Без цього будь-яка «зелена економіка» лишається презентацією на PowerPoint.
Але тренд уже змінюється. Є кейси в Карпатах, де громади об'єднуються в еко-кластери: разом ведуть рекреаційний бізнес, запускають екомаршрути й навіть отримують гранти на відновлення лісу.
Там, де з'являється економіка довіри — ліс перестає бути «нічийним».
