Не подумайте, що я геть здуріла і пощу фото старої виделки. Насправді, вона має цікаву історію. Ця срібна виделка у нас дома вже щонайменше 65 років. Скільки їй років взагалі, я не знаю. Ніхто не знає. На ній є тавро, під яким буква "D". Я її називаю «вільгельмова виделка», і нею ніколи ніхто не користується. Вона просто собі лежить серед інших, не таких шляхетних і старих.
У нас вдома вона з'явилася десь 1944 року. Але це не точно, бо цю історію я знаю від мами, якій тоді було не більше чотирьох років. Тому деякі деталі у дитячій реальності могли відрізнятися.
Вільгельм був молодим німецьким військовим, який квартирував у бабусиному будинку. Тоді у всіх сусідів мешкали військові. Моя бабуся жила удвох з мамою, бо дідусь помер 1942 року. Мама запам'ятала Вільгельма як красеня – високого, русявого і з блакитними очима. А ще пам'ятає, що він їх постійно підгодовував і повторював, що йому війна не потрібна. Вільгельм вчився у політехніці і мав наречену, яка збиралася стати артисткою. Хоч моя бабуся жодного слова не знала німецькою, але якимсь дивовижним чином вони розуміли один одного.
Якось Вільгельм побачив нашу сусідку, яка, м'яко кажучи, вирізнялася своєю дивакуватістю. Мама пригадує, як вона її постійно запитувала, чи вона пам'ятає, як то було за Австрії? Одне слово, Вільгельм побачив, як сусідка полола бур'яни двома сапами одночасно. Щоб зупинити цей дивний процес, німець жбурнув у неї грудкою землі.
Коли фронт відступав, пішов і Вільгельм. Він тоді сказав: «У мене нічого немає, тому візьміть цю виделку як пам'ять про мене». Більше про Вільгельма ніхто ніколи нічого не чув, а виделка досі зберігається у нас.
Мені хочеться думати, що Вільгельм не загинув під час війни. Можливо, він досі живий, адже тоді був ще геть хлопчиськом. Став інженером і одружився зі своєю артисткою. Зараз йому майже сто років, в нього троє дітей, восьмеро онуків і ще скількись правнуків. Мешкає він у невеликому будинку, оточеному соснами. Можливо, Вільгельм теж інколи згадує про молоду вдову з дитиною, яким на пам'ять про себе залишив свою срібну виделку. А ще п'ять або одинадцять таких же виделок лежать десь у шухлядці на кухні. Коли його запитують, де ще одна? Вільгельм відповідає: «Десь в Україні».
