У дитинстві моєю найближчою людиною була бабуся. Зовсім не тому, що з моїми батьками щось було негаразд, просто вони, як і всі інші, ходили на роботу. А бабуся була завжди поруч. Щовечора вона читала мені казки. Пам'ятаю, як я лежала на тахті (з такою великою тумбою, куди на день ховали постіль), а бабуся ставала на коліна, клала перед собою книжку, ліктями спираючись на ліжко і читала мені. Читати доводилося довго, бо я ніяк не збиралася засинати. Часом баба Марія кидала: «Та коли ти вже заснеш?! Язик заплітається читати».
Вона фантастично готувала, знала всі «панські пшепіси» напам'ять. То тепер печуть еклери, чізкейки, бісквіти і ще бозна-що. А в моєї бабусі були птисі, сирник, цвібак, маківник. Не було ні вареників, ні дерунів, натомість вона готувала пироги і пляцки з тертої бульби.
Баба Марія зналася добре на травах. Раз на рік ми вибиралися на Гарай, звідки потім тягли цілі клунки різних помічних від всіх болячок рослин та глоду. Потім воно перекочовувало на стрих і так там залишалося назавжди. Бо мама, як представниця доказової медицини, любила пігулки, уколи і крапельниці. У хаті залишалася хіба замочена у спирті лілія, яка мала допомагати ледь не від усього. Тому перед вікнами влітку у нас завжди були густі зарослі цієї квітки.
Бабуся була справжньою берегинею родинного огнища і практично ніколи нікуди не відлучалася. Але якось її вмовила сестрінка, яка була монахинею (на той час ще у підпіллі) і мешкала у Львові, погостювати у неї кілька днів. Пам'ятаю, що в одній з кімнат квартири була справжня каплиця з фігурою Діви Марії, купою образів і все прикрашене квітами. Там потай відбувалися Богослужіння, а частими гостями були священники і монашки у підпіллі.
Отож, після довгих приготувань моя баба Марія таки зважилася на кілька днів відвідати сестрінку. І яке ж було наше здивування, коли вже наступного дня бабця повернулася і досить сердита. А на запитання, чому так швидко, різко відповідала: «Через Боже створіння!»
Після довгих роз'яснень з'ясувалося, що по приїзді, після цілувань-обнімань і довгих бесід, жінки взялися готувати обід. Та крізь прочинену кватирку в хату залетіла муха і набридливо дзинчала над столом. На вмовляння моєї бабусі, що надоїдливу комаху слід прибити рушником, побожна родичка казала: «Хай літає, то теж Боже створіння». Не минуло й чверть години, як Боже створіння опинилося у мисці з зупою якраз перед моєю бабусею. Бридлива від природи чистьоха не змогла того стерпіти, тож, переночувавши, зранку подякувала за гостину і пошурувала додому…
