Ця історія трапилася десь приблизно наприкінці 20-их або на початку 30-их років минулого століття у Львові. Її час від часу любила переповідати моя баба Марія. Зрозуміло, за майже 100 років певні деталі стерлися чи забулися, тому доповню їх своїми, але обіцяю, що сенс пригоди зберігся.
Оскільки імена героїв мені невідомі, то назвемо їх умовно панами Любіцьким і Ковальським. Отже, Львовом з блискавичною швидкістю поширилися чутки про те, що пан Любіцький тягне пана Ковальського до суду через зупу.
А річ ось у чім: у неділю пан Любіцький з родиною чекав на поважних гостей. У домі все начищали, пуцували до блиску, навіть улюбленому коту господаря причепили банта. Жінка, діти, пан Любіцький – в найліпших строях, у покоях все в квітах, а служниця готує святковий обід. Як і годиться, після легких закусок мали подавати зупу. Тим часом до покою заходить перестрахана служниця і щось на вухо шепче господарю, обличчя якого спочатку стало смертельно блідим від переляку, а потім – бурячковим, що аж ніяк не пророкувало нічого доброго.
«Як нема зупи?! Як зіпсована?! Як з милом?» – волав басом господар, обличчя якого ставало ще бурячковішим.
Одне слово, якимось незрозумілим чином у святкову зупу потрапив брусок мила. Страва була, без сумніву, цілковито зіпсована і її не їли б ні поважні гості, ні пес, ні навіть свині. Але залишалося питанням, що то за нендза могла таке зробити. Пан Любіцький, довго не думаючи, всю провину переклав на сусіда пана Ковальського, з яким моцно посварився і мало не пошарпався незадовго до урочистого обійду. Тож скривджений господар відразу пішов до сусіда у пошуках сатисфакції. Але пан Ковальський, який ні сном ні духом нічого не знав про прикрий трафунок, випхав пана Любіцького з обійстя.
Пан Любіцький не міг стерпіти такої зневаги, до того ж у присутності високоповажних гостей. Вже наступного дня він пішов шукати справедливості до поліції. Про те, як охоронці закону поставилися до такої дивної справи, історія замовчує, але був призначений слідчий, котрий і мав розібратися, яким дивним чином те прокляте мило опинилося в святковій зупі. Мовчить історія й про те, як довго тривало те слідство, але після взяття свідчень у всіх Любіцьких, разом зі служницею, котом і псом, у високоповажних гостей та у всіх Ковальських, був проведений ще й слідчий експеримент, в ході якого слідчий таки зміг встановити правду. Виявилася вона напрочуд простою, а пан Ковальський – невинним як янгол з крилами.
Одне слово, служниця панів Любіцьких не відзначалася уважністю. Перед тим, як вона останній раз пробувала зупу на смак, кришку з баняка поставила на мило, яке стояло поруч. Покришка була гаряча і мило міцно приліпилося до неї. Зупу вона накрила, мило ще трохи стопилося і шубовснуло у гарячу юшку. Бідний пан Любіцький, який ще не отямився від встиду через зіпсутий обід, тепер ще мусив просити щирих вибачень у сусіда за наклеп.