Сумно, страшно, а згадаю – серце посміхнеться
Тарас Шевченко
Сьогодні День революції Гідності
Я переконана, що сьогодні багато хто буде писати, або думати, що розчарувався в Майдані. Тому що дійсно є в чому розчаровуватися. Але я напишу протилежне.
Одразу хочу сказати, що це не зовсім моє свято. Для мене Майдан почався значно пізніше. Справа в тому, що для мене «Україна – це Європа», скажімо так, звучало мало переконливо. Я б хотіла бачити, та й, не буду брехати, хочу бачити Україну побудованою за моделлю Ізраїлю. Сильна армія, високого рівню медицина, помірний консерватизм, підтримка власної національної культури. Країна весь час воює, а показники тривалості та якості життя – одні з найкращих у світі. Без ЄС та без НАТО. Тобто повна незалежність.
Події 2014 року переконали мене в тому, що НАТО таки да, таки потрібне. Принаймні, в найближчі роки й десятиріччя. Основною причиною військової агресії супроти нас, я вважаю помилки 1991 року. Так, передачу ядерної зброї. Я ніколи не забуду, як Росія погрожувала нам нашою ж таки ядерною зброєю: «Да, ми дажє гатови билі примєніть ядєрноє аружіє». Ці слова я запам'ятаю на все життя. І поки я жива, буду вбивати ці слова моїм дітям, онукам та правнукам (ну, скільки там мені відміряно, я не знаю).
Помилка 1991 року коштувала нам тисячі життів і мільйони доларів збитків. І скільки ще буде коштувати невідомо. Більш того, ця, так звана «гібридна війна» – це зруйновані долі, це розбрат в родинах, в тисячах родин. Це біженці. Це люди, наші люди, які зараз проживають на окупованій території. Моя мама пережила окупацію, німецьку окупацію, і з її слів я знаю, як це страшно й бридко.
Події 2014 року переконали мене в тому, що вступ в ТС був би ще більш жахливою помилкою. Бо я побачила, хто живе з нами поруч.
Тепер пару слів про корупцію, про олігархів. Та про те, хто кращий – Порошенко чи Янукович. І чому саме уся ця гниль, що спливла протягом 2014-2018 років, переконала мене, що курс на ЄС був правильним.
Ні, я не голосувала за Порошенко. Але я була переконана, що Порошенко це такий собі покращений варіант Януковича. На жаль, з кожним роком моя переконаність слабшала та слабшала. І сьогодні я можу з упевненістю сказати, що ми поміняли шило на мило, якщо не гірше.
Але я не буду вихвалятися, що я не голосувала. Що я така мудра. Що от якби… Ні. Ось у нас скоро вибори. Я не знаю, кого оберуть. Але навіть якщо оберуть святу людину, середня ланка нікуди не зникне. Нікуди не зникне уся та корупція, яка є скрізь – в освіті, в медицині, в міліції, в армії. Зверху донизу.
Саме населення звикло красти, давати хабарі, ухилятися від податків, розлучатися заради субсидії, не реєструватися заради виплат матері одиначці, тощо. Тому що, бачте, всі так роблять, тому що інакше просто неможливо. Тому що ЗВИКЛИ. Ця звичка за своєю силою нагадує залежність хронічного алкоголіка чи наркомана, який згоден продати за дозу все що має – честь, совість, рідну матір. Усе.
Але я лікар. І я знаю, що навіть найтяжчі випадки наркоманії усе таки лікуються. Але, що каже лікар-нарколог? Він каже: змініть оточення. Дуже тяжко вилікуватися наркоману, який дружить з такими ж як і сам. І дуже добре, що ми відірвалися від РФ, де таке саме лайно, як і в нас. Нам не має чому в них навчатися. Навпаки, я щиро в це вірю, настане час, коли вони будуть навчатися в нас. Рано чи пізно, цей час настане.
Тому ЄС – це благо. Тому безвізовий режим – це благо. Хай люди дивляться, навчаються, бачать, що МОЖНА Й ТРЕБА інакше. Так, хтось виїде, а хтось повернеться і буде жити тут за новими правилами, показувати іншим як жити за новими правилами. І не треба судити тих, хто виїжджає. Подивіться скільки зробила для нас канадська діаспора. Іде війна – внутрішня і зовнішня. І в кожного є місце на цій війні не обов'язково в своїй країні.
Люди добрі, не чекайте месію і не впадайте в розпач, від того, що обрали не того. Чи то від того, що немає з кого обирати. Завдяки Майдану ми отримали шанс. Лише шанс. Але право використати його надано нам, нам усім. Не владі, а нам. Не відмовляйтеся від цього шансу.
І, нарешті, останнє.
Найважливіше.
Чому я поставила епіграфом: «сумно, страшно, а згадаю серце посміхнеться»?
Я пропоную згадати 2014 рік, коли,як свічка, спалахнула вся країна. Коли брали ХОДА не тільки на бандерівській Западенщині, а й у Полтаві. Коли селяни виходили блокувати дороги. Люди, яким було глибоко начхати на ЄС та ТС. Люди, які ще вчора голосували за того самого Яника, почали само організовуватися й перекривати шляхи на Київ.
Чому це трапилось? Згадайте ЯКІ закони видав Яник. Він посмів спокуситися на найсвятіше, що є в кожного українця. На його особисту свободу. Ви думаєте сучасна влада інакша? Думаєте, вони не хотіли б створити поліцейську державу?
Так от. Хай цей день. Це свято. Буде їм вічним попередженням. Уся історія України – то є історія повстань. Які жорстоко придушувалися. Дуже жорстоко. Але ніколи. Ніколи програш не ставав гарантією німої покори. Повстання виникали знову й знову. І ніхто не міг передбачити, коли це станеться.
Зі святом, українці!
