Іду вулицeю, весняний вітерець розвиває волосся, а сонце змушує мру жити очі від теплого світла. Усмішка прикрашає щасливе лице, очі випромінюють радість, і хода легка.
Раптом бачу розбурхану групу, всі дискутують, дехто обурений, а хтось намагається міццю голосу всіх вгамувати. З цікавістю підходжу і заглядаю кожному в обличчя. Он стоїть справжнє втілення лева: Сильний духом, впевнений у собі, своїй владі та правоті, а ось втілення собаки: дивиться на всіх великими доброзичливими очима і ладна довірятися будь-кому. Поряд і хитрий лисиці, що підливають олії до вогню, і змії, щоб бризкають отрутою, і ховрахи, які нервово за всім слідкують. Багато їх зібралося, але навіщо. Питаю, що вони роблять.
-Ми зібралися тут, щоб все змінити, — відповідає папуга, напевно повторюючи чиїсь слова.
-А все- це що?
-Все-все. Усе, що бачиш і знаєш, змінимо,— додає мавпа.
Мимоволі швидко оглядаю те, що мене оточує: радісні люди, що спілкуються, ідучи вулицeю, затишні кав'ярні, яскраві магазини, машини,що розсікають дороги,і високі будинки,які сягають майже самого неба.
-Але нащо?-питаю, підіймаючи від подиву у брови-Чого ради?
-Треба,-стверджує гордий олень, підтверджуючи значимість цього дійства коротким кивком.
-Але чого саме ви хочете?
-Змін!-викрикує розпалена дискусією курка.
-З якої радості?
-Бо ми йдемо за ідеєю!
-Якою ще ідеєю?!
-Його,-вказує мені квочка на змія.
Підходжу до нього і намагаюся з'ясувати,в чому ж полягає задум,чого ж ця група хоче досягти.
-Не моя це ідея,-каже змій.- Я просто підтримую думку лисиці,-говорить, вказуючи на неї.
Іду до королеви хитрощів, але з'ясувалося, що й не її ідея, а павина, але й вона віднікується, і так по колу! Зовсім збита з пантелику відчайдушно звертаюся до громади:
-Панове! Чому ви дискутуєте? Що хочете змінити?
-Все! І порядок, і людей, і міста,і країну! Все!-вигукує лев,аж бризкуючи слиною.
-Панове! Заради чого?! Назвіть мені причину!
Тиша... Люди навколо сміються, машини їздять, час рухається, а вони все мовчать.
-Та хіба це важливо?- раптом лунає голос кота.- Зміни-ось що найголовніше!
-Так!-підтримує група.- Всі ми однодумці! От ми й встановимо новий порядок!- гукають востаннє, знов занурються у дискусію.
Шокована до глибини душі, в котре заглядаю в лице кожного. Я вже не бачу ні лева, ні паву, ні лисицю. Їх вже немає, бо вони стали отарою, стали так званими «однодумцями», які навіть не знають у чому полягає їхній задум! Стали стадом, яке бездумно прагне чогось примарного, стали баранами, які бачать весь світ так,як їм хочеться, стали табуном , що йде до якоїсь примарної фантазії без будь-якої причини.
Чи так виглядають зміни? Чи завжди вони такі безсенсовні? Чи варто прагнути кращого, якщо таке стадо баранів перетворить його лише на всім набридаючий шум?
Варто, варто змінювати і варто творити. Варто переробляти. Варто перевертати і йти до кращого, бо якщо ми цього не робитимемо, якщо дозволимо баранами створювати майбутнє, якщо мовчатитемо, то не зрушимо з місця, то програємо, то загубимо прийдешнє. Краще поступово йти і падати на шляху, ніж віддатися отарі та дивитися, як світ потроху палає.
