Пригадую, як хтось з моїх друзів навесні двадцять другого року зі щирим подивом й нерозумінням спостерігав за сміхом українців над російськими розвідувальними дронами, що були склепані з підручних матеріалів. Така поведінка населення видавалась йому дещо навіть неадекватною, бо як військовий добре знав, що навіть зібрані із " палок "вони все ж виконують свої бойові задачі, а відтак становлять реальну загрозу для військових підрозділів.
Власне, прикладів недоречного сміху можна назбирати чимало, а все тому, що ми часто непомітно для себе переходимо тонку грань між сміхом як захисною реакцією психіки людини і сміхом як інструментом для маніпулювання мас.
В Україні це все зараз змішане воєдине. Населення прагне зняти психологічну напругу, зумовлену війною, а відтак невпинно жартує. Супротивник прагне " приспати населення " й запускає в інформаційний простір якісь жартівливі висловлювання, що роблять мізерною реальну загрозу в очах українців. У бурхливому потоці інформації це все добряче перемішується і навіть ті, хто прагне перемоги, забиває гол у ворота своєї команди, втративши орієнтир у заплутаній грі.
Це як здорове дерево на якому починає паразитувати грибок: спочатку проникають його спори, проростають і появляється пліснява, що невпинно починає поширюватись й захоплювати нові території. Тому вкрай важливо навчитись помічати грані між здоровим й гнилотою.
