З Сашком ми приятелювали, бо жили в сусідніх будинках і ходили в одну школу. Об'єднало нас одного разу те, що, зустрівшись з ним на вулиці, я покликав його разом з собою до «Будинку піонерів» записуватися в гурток радіоаматорів і паралельно — в гурток авіамоделістів.
Радіоаматорство Сашкові зайшло і вже згодом ми обидва ходили по смітниках розбирати старі телевізори, щоб потім на своїх балконах випаювати з них деталі та збирати нехитрі радіоприймачі та свистілки-перделкі за схемами з «Юного техніка». У нас балкон був не засклений, квартира наша з мамкою, після розлучення з татом, була однокімнатна і взимку в кухні паяти мені заборонялося. А у Сашка балкон був теплий та оброблений лакованої «вагонкою». То його батя постарався — спорудив там собі хату-читальню.
Треба відзначити, що батечко Сашків працював на заводі інженером і був там кимось на кшталт партійного секретаря. На балконі він любив готуватися до політінформації та зберігав повне зібрання творів Леніна, то чи 53, чи то 54 томи — пишався цим шалено. А ще він вічно кректав через наших посиденьок на балконі — казав, що Ленін каніфоллю засмердітися або, боронь Боже, ми пожежу влаштуємо. Шкідливий був батечко, мерзенний такий, я його відразу не злюбив ще до Леніна — йому на заводі, як комуністові, дозволялися дефіцитні яблука та імпортні шмотки, влітку вони усією родиною їздили до Севастополя та Сімферополя з Сочі, а ще він мене пару разів гегемоном обізвав, натякаючи Сашкові, що тому слід було б дружити з кимось поїнтеллігентнєє.
Одного разу я прочитав в газеті невеличку замітку. Там було написано, що п'ятикласник Nскої школи з Сашковим прізвищем (що характерно, прізвище не змінили), захопившись пайкою і ще хєр знає чим, залишив місце свого заняття без нагляду та влаштував пожежу. Пожежу вдалося загасити із запізненням — балкон згорів повністю, захопивши спальню, ніхто не загинув. Пішов я дивитися Сашків балкон — відразу зрозумів, що в замітці писали про нього.
У школі Сашко на якийсь час став зіркою. Його, звичайно, пропісочили на загальношкільної лінійці, навіть мусора з пожежними приходили взяти участь, але від школоти був виписаний конкретний респект, хоча і з застереженнями: прославився в маленькому містечку — круто, прогавив і допустив пожежу — лох ти, Сашко. Спілкуватися ми не припинили, а ось дружба, як і спільне радіоаматорство, припинилися, в гості до них я теж більше не ходив.
Ще Сашко передав мені слова свого батяні, мовляв, «твій гегемон винен — підбив тебе на радіоаматорство з усіма наслідками, що випливають». Було прикро чути, але усередині я дуже радів, що помстився цьому партійному мудакові за «гегемона» і що Ленін його згорів вщент.
