Деякі, припускаю, 50 разів куплені і перепродані спікери і «ЛОМи» волають на весь укрнет, «а що ви пропонуєте, а що ви пропонуєте, переписуйте хату на Кадирова, мобілізація, мобілізація».

Що я пропоную? Я і багацько інших, кому не платять за пропаганду, пропонуємо от що, і вже втомилися про це говорити і кричати. Але проплачені завжди волають гучніше і перекрикують нас, бо зарплата ж капає.

Вулицями українських міст та містечок (а тепер ще й європейських та американських) «безхозно» ходять тисячі інтелектуальних талантів, які жодним чином не задіяні в процесах війни і розвитку України. Дехто і на пенсії, але це не показник, бо можуть і переважно — хочуть.

Війна — це стан, який вимагає від суспільства і держави задіяти всі ресурси, передусім, людські і нарізати їм задачі відповідно до їхнього фаху та/або життєвого досвіду: зазвичай, людина вміє і багато чого іншого, крім колись здобутої освіти.

ТАЛАНОВИТА ЛЮДИНА НІКОЛИ, чуєте, НІКОЛИ НЕ ПРИПИНЯЄ САМООСВІТУ!

Якщо в нас екзістенційна війна, якщо нас всіх хочуть винищити під корінь, як волає українська пропаганда, ЧОМУ ДЕРЖАВА ІГНОРУЄ БЕЗЦІННИЙ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РЕСУРС УКРАЇНСЬКИХ ТАЛАНТІВ?

Під мобілізацію вона розуміє лише одне: схопити на вулиці, запхати в буса і кудись відвести.

Не розбираючись, що людина може, вміє, знає, на що вона здатна або ні.

Не кажучи вже про те, що є люди, які протягом 8 років (ВОСЬМИ 🚨), добровільно стоптавши не одну пару черевиків у походах до українського військкомату, чують там лише відмазки, типу: та ми не знаємо, та ми не в курсі, та в нас інструкції немає, та ми не знаємо як це зробити.

Існування української, як і будь-якої іншої, сучасної держави виправдано лише тим, що вона на початку створення ніби зобов'язувалася організовувати життя народу в найкращий для нього, ДЛЯ НЬОГО спосіб крапка

Вона більше ні для чого не потрібна. От зовсім.

Якщо ця держава не здатна це робити, що ми й бачимо вже 33 роки, то замість неї прийде інша, яка й наведе лад.

Свій лад.

І він не всім сподобається.

Але потяг вже поїде і його не наздогнати.

Українська держава, якщо вона досі жива, знаходиться на межі зникнення.

Часу обмаль. Або вона отямиться і зійде до того, щоб ЗАПРОСИТИ до різноманітної служби всі, ВСІ наявні інтелектуальні сили, або вже не Зеленський із Банкової, а цого цифрова копія у лондонах і торонтах вітатиме нас із наступним Великоднем. Та навіть раніше.

І лише тоді, у разі програшу у війні, можна буде сказати: ми зробили все, що могли і зробили це в найкращий із досяжних спосіб. Лише тоді, а не зараз.

Рано чи пізно, хоч тушкою, хоч чучелом, все відстале та негідне зтирається з землі.
Еволюція.

Але, насправді, на 99 із 100 я певен, що позитивних змін не станеться: немає предпосилок.

Мені, як історикові і колишньому аспірантові, хоч і боляче, але цікаво спостерігати: не кожен день країни зникають із мапи світу.

П.с. Ничего, ничего, я всё равно когда-нибудь напишу свою диссертацию.

*****

Якщо Ваше бажання підтримати мою творчість співпало із Вашою ж можливістю, заздалегідь дякую:

Ощад

5167 4901 9175 6726