Жити «на минимальних обертах» як я живу зараз, певен, я міг би у якому куточку світу – та хоч у Швейцарії чи Австралії (як і збирався).
Або навіть лишитись в РФ, відключившись і відмовшись від усіх звичних соціальних контактів, оселившись десь та хоч в селі і умовно «вирощуючи капусту». І без жодних претензій зробити для людства щось корисне. І ефект був би той же самий, що і з «претензіями». Тобто нульовий.
Та й жив би собі спокійно. Тільки із совістю довелося б якось домовлятись. І нести тягар історичної відповідальності: відповідальність на мені була б, а користі від мене – ні.
Із плюсів моєї еміграції до України – лише право не бути відповідальним за дії країни, де я народився – що вже не мало. Користі від мене, щоб я не намагався, немає і тепер (принаймні, не усвідомлюю), бо все як у прірву, але хоча б із совістю живу в ладах.
Але обери я тоді якусь іншу країну, із совістю теж все було б гаразд, а от користі могло б бути більше.
*****
Чи вірю я в Україну досі? Чомусь так. Хтось тихенько шепоче мені на вухо, що ця віра не даремна.
І ще я знаю, що життєва місія це те, що перевіряється перешкодами. Не завдяки, а всупереч.
П.С. Прохання про донати зараз усюди. Але раптом є добродій, бажаючий підтримати «бродячого філософа», щоб він знав, що від нього все ж є Людям якась користь, дуже прошу:
Ощад
5167 4901 9175 6726
