Дитячу простакуватість українського менталітету висміяли не раз і не два. Кожна наступна передвиборча кампанія доводила, що «маленького українця» можна і треба розводити як кошеня.

Так саме відбувається в історії про добровольчий рух України після 2014 року. З екранів телевізорів ллються розповіді добровольців, по Верховній Раді рядами і колонами ходять колишні добровольці. Київ насичений людьми у незрозумілій військовій формі з елементами символіки добровольчих батальонів. Не так давно Києвом гуляв хлопчина у американо-британському однострої. На рукавах – шеврони. З одної сторони – Правий сектор, з іншої – «батальйон спецпризначення Торнадо» (це такі що один одного дуже «люблять»). Мені одразу пригадався сюжет совкової комедії, де зі зміною влади дядько міняв капелюхи. А тут навіть шеврона ліньки зняти – почепити. Навіщо? Піпл хаває. Всюди зрада, а тут вам – герой на всі руки.

Нагадаю тим, хто народився після СРСР. Добровольці- -це були такі люди, які воювали в Іспанії, йшли на флот служити на підводних човнах, їхали будувати байкало-амурські магістралі, повертали у Сибіру річки взад та оживляти казахстанські степи. Жоден з них не ходив по Москві або Києву. Всі так далеко жили-служили, що навіть партія забувала інколи що туди їх і послала.

От і у мене сьогодні питання. Чому ці люди не на передовій? Чому їх не видно по глухих селах, що зникають з мапи України як баюри з-під дощу? Чому не топлять москальські галери в Азові? Чому ветеранські організації через Фейсбук все частіше починають кидати заклики про участь у політичних акціях під виглядом «небайдужих громадян»? Чому щодня лунають страшні звинувачення на адресу генштабів і президентів з уст нікому не відомих експертів та учасників добровольчого руху? І де врешті-решт вони беруть гроші на таку діяльність? Чому мовчать про злочини, які коїли окремі нелюди під дахом добровольчого руху?

Люди, які за покликом душі у 2014 пішли боронити Батьківщину, діяли мовчки і вперто. Брали в руки зброю, виїжджали на «передок» і нищили ворога, клали голови у бою, гнили у сепарських застінках, повертались до мирного життя або ставали до строю у складі дійсних військових та нацгвардійських підрозділів.

Вони теж були, у більшості, простими людьми. Вони просто не помічали який кривавий танок творився за їхніми спинами. Можливо не хотіли помічати…

З першими успіхами АТО полетіли перші тривожні чутки, що місцеве населення в смерть налякане наступами добровольців. Підрозділи української армії навіть почали себе окремо ідентифікувати, вивішуючи на броньованій техніці надписи, що це – Збройні Сили України, а не якесь інше утворення.

На думку спало, що люди налякані кремлівською пропагандою про «звірства карателів». Звісно, у розп'ятих хлопчиків ніхто не вірив. Але перші публічні провадження проти окремих «добровольчих» утворень та їхніх командирів заставили глянути на проблему під іншим кутом. Подвійний склад окремих батальонів: одні б'ють ворога, інші – «віджимають» майно у місцевих бізнесменів, відбирають машини та гроші.

Пройшов час. Країна навчилась жити з війною. Як грім з ясного неба, прийшла звістка про заворушення у тюрмі, що влаштували «торнадівці». Діяли як професійні зеки. Де тільки подівся добровольчий шарм? Одразу пригадались кадри з минулого: добровольчі батальйони, Шахтарськ, Торнадо… Чому про таких горе-добровольців мовчать? Чому з'являються доповіді комісарів ООН де вже країну Україну звинувачують за дії окремих «добровольців»? Чому в окремих населених пунктах на сході України АТО асоціюється не з героями-визволителями, а виключно з такими горе-добровольцями. І чому саме про це вперто не згадують київські фронтмени добровольчого руху?

Може настав час перед виборами відділити полову від зерен? Давайте поіменно згадаємо хто і яким героєм був на фронті. Про генштаб гуляють сотні копійованих та фабрикованих документів у Інтернеті. А ви підіть далі і чесніше. Опублікуйте правдиві документи про участь добровольців у АТО. Нагадайте майбутнім виборцям про свою участь.

Розмоляв з військовою людиною. Окремі з цих батальонів не перевищували 30 – 40 чолові у кращому випадку, а у середньому – до 150. Про які стратегічні завдання зараз перед виборами почали згадувати так звані керівники добровольчого руху? Оприлюднені цифри: 45-46 тисяч налічувало угрупування сил АТО, з яких до 4 тисяч — у складі добровольчих підрозділів. Про які стратегічні завдання могла йти річ для підрозділів, які всім своїм складом на фронті важили менше за стандартну бригаду? Зрозуміло, що їм відводили окремі тактичні завдання. І прикро, що дехто встигав у цей час ще й творити беззаконня на визволеній землі.

А тепер земля перевернулась. Справжні захисники, маючи коротку пам'ять, ідуть мовчки за гаслами пройдох, а ті, в свою чергу – використовуючи мовчання ягнят, розгулюють по Києву та розносять зраду по Хрещатику. А в цей час вздовж Бахмутської траси йдуть криваві бої.

От би зібрати всіх одягнених у зелену форму киян, зарахувати до діючих військових частин, що воюють у складі операції об'єднаних сил і відправити як у минулі часи під вигуки вдячних громадян на лінію розмежування. Не словом а ділом продовжувати справу дійсних добровольців.