Безкрайні поля ріпака давно не тішать моє серце патріотичними кольорами. Кожного разу, коли бачу жовті поля у мене виникає питання, а що буде з нашою землею, чи не виснажить він її?
В останню свою поїздку на південь я почула відповідь на своє питання: зі мною в купе їхав агроном, людина з реальним радянським дипломом, справжніми знаннями і великим практичним досвідом. Під чайок і розговорились.
– Якщо говорити про ріпак, він не дуже агресивний для ґрунту – після
нього гарно ростуть зернові. Хоча, наші землі вже виснажені
соняшником та кукурудзою: треба вносити добрива, час від часу поля
залишати на пар, але в погоні за прибутком фермери давно не витримують
законів сівозміни, не здобрюють землю – і дорого, і нічим.
Свого часу ми вирощували ріпак на силос – тоді було розвинене
тваринництво, яке давало органічні добрива. Зараз такого немає – ферми
розгромили. Гній – великий дефіцит. Фермери, що вирощують овочі,
скуповують його у приватних господарствах і то це пташиний послід,
якого теж мало. Вкладатися в неорганічні добрива ніхто не хоче –
дорого. І все одно , наша земля ще має потужний запас – недарма на
нього так ласо заглядаються інші країни.
– Що зараз вирощують в Запорізькій області?
– Овес, пшеницю, соняшник, горох. Зараз активно вирощують ріпак – є попит. Ми орієнтуємося на польську біржу, яка формує замовлення.
– А чого ми не вирощуємо тверді сорти пшениці – це ж вигідно?
– Не вистачає терпіння і ресурсів. Тверді сорти потребують багато води, використання тільки органіки і обов'язкової сівозміни, а наші фермери не витримують жодних стандартів – їх цікавить лише прибуток. Простіше вирощувати фуражне зерно: площі дозволяють отримати прибуток на кількості, а не на якості.
– Селяни будуть продавати свою землю, який настрій?
– Нам уже пропонують півтори тисячі доларів за гектар. Проте, не факт, що всі власники землі отримають гроші. Відповідно новим законам, якщо земля знаходиться в оренді у фермера, а фермер збанкрутів – земля автоматично переходить у власність банку. А у нас вже давно опрацьовані схеми банкрутства – так що українського селянина знову обдурять і пограбують. Колись до нас вже приходили корейці, але згодом пішли – перебрались в Краснодарський край. Не вигідно працювати в Україні – ринок збуту замалий. Якщо хтось і зайде – то великі міжнародні корпорації з розвиненою системою збуту. Але є великий ризик – наші нестабільні закони.
-А чи будуть нові робочі місця?
-Фермери не спішать наймати людей: зазвичай, 100 гектарів зернових посівів обробляє одна людина на одному Джондирі , який закуплений двадцять років тому. Машини старі, втрати зерна – до 30% . Але це фермерів не турбує – великі площі дозволяють отримувати надприбутки. Розуміють, що вони тут ненадовго – зміняться закони в Україні і буде не вигідно господарювати на своїй землі. Щодо заробітку – вони мізерні. Сезонні робочі на комбайнах працюють за 8000 -10000 гривень (а це десь два місяці в рік), а на овочах – за 100 грн в годину. Вирощувати тварин теж не вигідно. Ось і виходить, що українці десь по світах, а не на своїх рідних полях.
Мій співрозмовник теж пішов з сільського господарства – фермер запропонував йому зарплату, плюс один відсоток від прибутку. Зараз їде до Польщі.
За вікном жовтіють поля, піднімається озимина. Жодного клаптика не обробленої землі, а притулитися селянину ніде…
Аграрна країна стає руїною. Щось у нас пішло не так…
