Вперше я почала писати у 10 років, під враженням від ігор «Прокляті землі» та "Total annihilation kingdom". В мене був записник, чорна гелева ручка і я щовечора списувала сторінки імпровізованими пригодами. Простіше кажучи, я діяла подібно до письменників, що сідають за клавіатуру і пишуть книгу спонтанно, сторінка за сторінкою.

При використанні даного підходу книга пишеться лінійно – глава за главою, а події та кінцівка народжуються поступово, випливаючи зі створеного тексту. Лінійний підхід, можуть викристосовувати як професіонали з сильною професійною інтуїцією, так і новачки, у котрих немає терпіння для серйозного планування.

Звісно, в 10 років даний підхід не був свідомим вибором і ґрунтувався на відсутності звички до рутинної, підготовчої роботи. Я писала виключно для задоволення, а в такій ситуації хочеться одразу перейти до «солодкого» – польоту чистої творчості, не заплямованої «нудними» етапами, на кшталт: дослідження, планування або, не дай бог, редагування чи переписування. Зараз я розумію, що у тому віці, просто не змогла б змусити себе планувати. Адже подібні речі вимагають зрілої, стійкої мотивації, якою володіє не кожен дорослий.

Отож, у 10 років мій скіл письменницької витривалості знаходився майже на нулі. Втім, якщо ви хочете стати справжнім письменником, без вміння отримувати задоволення від рутинної роботи, ніяк не обійтись. Спонтанне письмо може бути хорошим методом для деяких письменників, однак, воно ж є одним з найпоширеніших виправдань для ліні.

Чи була я письменником-імпровізатором у 10 років? Думаю, що ні. Скоріше, людиною з неусталеною, слабкою мотивацією. Тож, не варто шукати виправдання тому, що вам нудно планувати, у вродженій натурі імпровізатора. Цілком ймовірно, ви просто не готові взятись до серйозної письменницької роботи. Саме тому даний метод варто використовувати лише за повної впевненості, що він підсилює найкращі сторони вашої творчої натури, а не потурає слабкостям.

У якості хорошого роману, котрий втілює переваги імпровізованого підходу, можна назвати «На західному фронті без змін». Книга заснована на спогадах Ремарка про війну та писалась на одному диханні впродовж кількох тижнів. Більш того, як зазначає сам автор, на відміну від інших романів, він майже не редагувався.

Приклад поганої «спонтанної» серії – «Відьмак». Перші її книги ще складаються у струнке оповідання, втім, чимдалі кидається в очі, що автор створював історію по ходу, не плануючи вплив подій 3-го роману на 6 чи 7-й. В результаті краснолюди можуть з'явитись, відколоти пару жартів і зникнути. Згодом вони вигулькують в останній книзі, як друзяки Геральта, хоча розвитку їх відносин нам не показали. Так само герої ув'язуються в бій, допомагаючи королеві, а потім тікають від неї. Все одно, ані перша, ані друга подія на матимуть значення в подальшому. Сам відьмак безсистемно вештається світом, а ключову інформацію знаходить у режимі deus ex mashina – випадково, зайшовши в печеру. І подібних прикладів повно.

З точки зору композиції та продуманості, ця серія – суцільний кошмар. Збірна солянка ідей (часто не полишених харизми), що автор вставляв у оповідання та нашвидко склеював із попередніми задумками. Гіршим може бути лише фінал «Хронік Амбера». Там автор відверто дав знати, що стомився і хоче нашвидко домучити обридлу серію.

Як не важко здогадатись, найповніше недоліки спонтанного підходу проявляються при написанні серій, або великих, складних романів. Тож, якщо ви плануєте 2-3 книги, чи більше, продумайте кістяк подій хоч приблизно. Звісно, при надмірному перефекціонізмі, даний підхід здатен істотно вповільнити роботу. Тож, сідаючи до написання, варто обрати здоровий баланс між першим і другим.

Особисто мені віднайти рівновагу допомогла наукова робота. Опрацювання джерел, планування курсових, магістерської, а потім кандидатської, додає дисципліни. Здебільшого саме завдяки цьому мій сьогоднішній стиль поєднує спонтанність та планування. З істотним ухилом до останнього.

Нижче я розберу власний план роботи над романом та його етапи:

1 етап. Зачіпка.

Це, як правило, спонтанна річ. Спочатку виникає образ героя, чи кілька ключових подій, від котрих розкручується решта роману, обростаючи деталями неначе снігова куля.

2 етап. Визначення ідеї, та теми твору.

Як казала Лоїс Макмастер Буджолд – найчастіше, я не здатна визначити ідею роману до того, як поставлю крапку в фіналі. Так от – це точно не мій випадок.

Як видно з попереднього пункту, я не обираю тему прагматично, з розрахунком на, те, «а що зараз читає моя цільова аудиторія». Хоча, це роблять чимало комерційних письменників. Однак, для мене важливо якомога раніше окреслити ключовий меседж. Без цього я не зможу зрозуміти, що є стрижнем роману, а значить і дібрати/видалити сцени, героїв, події, що його (не)підсилюють.

Тут є очевидна паралель з науковою роботою. Усі мої мистецтвознавчі тексти відштовхувались від чітко визначеного предмета і об'єкта дослідження, певної проблеми. Так само і в художній літературі. Я не можу осмислено працювати не отримавши подібне підґрунтя.

Як правило, характер героя чи пов'язані із ним ситуації наводять мене на важливу для персонажа (його оточення) проблему. Я виділяю її, конкретизую та будую усі, або більшість подій, навколо її розвитку та образного втілення. Враховуючи те, що я пишу соціальну фантастику, а не пригоди, виділення ідеї (не плутати з темою) відіграє ще більше значення.

3 етап. Збирання матеріалу.

При написанні наукових праць мінімумом є 2 джерела на сторінку тексту (умовно). Звісно, при написанні фантастичного роману я не ставлю собі таких жорстких правил, але доля істини тут є.

Визначивши тему, я починаю читати книги, присвячені їй, прямо або опосередковано. Наприклад, роман «Оса та Гранат», що зараз знаходиться у роботі, присвячений еволюції тоталітарної ідеології. Його тема: протистояння молодого, агресивного народу більш давній, не войовничій цивілізації. Ідея: експансивність тоталітарної держави розвивається за юнгіанським принипом «інфляції», чергуючи етапи манії величі з етапами депресії.

Тож, я читала усе, що стосується державотворення, дипломатії чи пропаганди: «От Сталина до Брежнева трудные диалоги с кремлевскими вождями», «Нічого правдивого й усе можливо. Сходження до нової Росії», «Масові психози», «Трубадури імперії», «Россия при старом режиме», «Мистецтво розвідки», «Узкий коридор. Государства общества и судьба свободы» та ін.

Саме в процесі читання я вигадую більшість сюжетних ліній і перипетій роману, вилаштовую послідовність глав.

4 етап. Впорядкування матеріалу.

Впродовж читання накопичуюься цитати і матеріали, котрі я сортую за приналежністю до того чи іншого місця у романі. Подекуди до однієї глави назбирується від 25-30 до 150+ сторінок матеріалів. Згодом, матеріали до кожної глави розбиваються на файли-підтеми, що стають ключовими подіями розділу.

Після завершення цього етапу я маю поглавний, та певною мірою, поепізодний план роману.

5 етап. Створення поепізодного плану.

Цей пункт чудово ілюструє наступна історія.

Якось вчитель фізики вирішив влаштувати демонстрацію у класі. Він узяв банку та поклав до неї крупне каміння.

- Чи банка повна? – спитав чоловік.

- Так, заповнена до гори – відповіли учні.

Тоді вчитель насипав дрібну гальку, що заповнила проміжки між камінням.

- А тепер повна?

- Ох! Тепер точно! – відповіли учні.

Тоді вчитель узяв пісок та заповнив місце між камінням і галькою.

- Ну а тепер повна?

- Тепер без жодних сумнівів повна!

Тоді вчитель узяв пару банок пива та вилив їх у пісок.

На мій погляд, ця історія чудово демонструє процес створення роману. Починаючи роботу над поепізодним планом я маю чітко визначену ідею, кістяк сюжету та чимало дрібних ситуацій. Це крупне каміння та певна частина гальки.

Якщо на етапі опрацювання матеріалу каміння та галька приходили для мене самі, у вигляді натхнення від прочитання, книг, то тепер моє завдання підключити логіку та фантазію й довигадати решту гальки.

6 етап. Створення чернетки.

На цьому етапі починається робота над дрібними деталями. Чітко уявляючи розвиток сюжету, я починаю створювати основну масу тексту – описи, діалоги тощо.

Історія про каміння, гальку і пісок добре демонструє, чому я ніколи не пишу текст начисто (не додаю пісок і пиво) до етапу чорновика. Звісно, під час збирання матеріалу, можна написати кілька деталізованих сцен. У вигляді натхнення вони приходять спонтанно, але як правило, це грубий нарис.

Коли скелет роману, або ідея, не готові, сцени та діалоги мають властивість швидко застарівати та вимагати перероблювання. Тож, з мого досвіду, писати сторінку за сторінкою, начисто – антипродуктивно. За таких умов надміру часу витрачається на речі, що доведеться скорочувати або викидати.

7 етап. Редагування чернетки.

На цьому етапі роман вважається готовим, втім, дуже і дуже сирим.

Після створення чернетки «Моє третє лице» я відклала роман на пів року та згодом, перечитавши, знайшла чимало формулювань ідіотськими, жартів – тупими, а сцен – зайвими. Перше вичитування було згладжуванням гострих кутів, скороченням, вигладжуванням тексту. Потім послідувало 2, 3, 4, 5, 6, 7 і 8 редагування, котрі сукупно відібрали 2 роки (серед них два терміни, по пів року, для «відлежування» тексту). Звісно, із залученням до вичитки третьої сторони цей процес може піти жвавіше.

Отож, знаючи мої етапи роботи, ви можете судити, де переважає спонтанність, а де планування.

Також, варто зауважити, що метод і швидкість роботи над романом багато в чому залежать від вашого темпераменту, цілей (писати по роману на рік, на пів року, завершити за два місяці) та жанру (історична проза, інтелектуальна, белетристика, мемуари, біографія).

Певні з моїх етапів у інших авторів можуть бути відсутні, скорочуватись, або поєднуватись. Тож, ваша мета, створити власний набір етапів, комфортний і достатній для роботи саме над вашими цілями і текстом.