«Це війна путіна». З початку вторгнення дана теза лишається незмінною у ворожій пропаганді. Російському народу агресію згодовують примусово – говорить Кац. Варто прибрати путіна і росія стане мирною, демократичною державою – запевняють прибічники Навального.
Втім, якщо це дійсно так, чому російська культура незмінно родить правителів, що ведуть загарбницькі війни? Лише протягом останнього століття росія тричі ставала причиною світових війн та двічі погрожувала початком ядерної. Тож, якщо цей народ настільки демократичний, чому подібні випадки раз за разом трапляються саме з росією?
Про те, що саме народ і російська культура породили путіна, що авторитарний режим – лише похідне, багаторазово сказано істориками та експертами. Втім, ця теза досі лишається не зрозумілою як багатьом українцям, так і людям на заході.
Аби довести її, я не буду говорити про абстрактні речі. Натомість, хочу звернутись до поп культури, що доступна кожному та добре передає загальне світовідчуття – міфи й установки, котрі існують у масовій свідомості. Окремо підкреслю, що мова йтиме про музичні артефакти того, короткого, та найбільш «демократичного» періоду, між розпадом СРСР, приходом путіна і початком другої чеченської війни.
Як людина, що народилась перед розвалом СРСР і чий початок свідомого життя припав на 90-ті, я чудово пам'ятаю музику і кліпи тих часів. Кіркоров, Ногу свєло і, звісно, Дюна, з її яскравими анімованими відео, котрі у 5-7 років сприймались виключно як розвага.
Лише повторний перегляд кліпів у дорослому віці, дозволив помітити потужний совковий штин і купу смислів, недоступних дитині. А ще одна оцінка, вже після початку повномасштабної війни, відкрила чимало речей, що просковзнули повз свідомість раніше.
Те, що відео «Кулемет», або «Дюна партизанская-октябрятская», просякнуте тугою за Радянський Союзом, абсолютно очевидно. Втім, після повномасштабного вторгнення я бачу у кліпі чимало реваншистських наративів. Власне про них і хочеться поговорити.
Для розбору я взяла два відео Дюни: «Пулемет» 1995, «Про Васю» 1995 та кліп гурту Любе «Не валяй дурака, Америка» 1992. Я спробую розібрати їх почергово, від найм'якшого до найжорсткішого. А значить, почнемо з «Кулемету», який і викликав у мене найбільшу ностальгію.
Сама назва кліпу – «Дюна партизанская-октябрятская», дає зрозуміти, що відео переповнене радянськими відсилками і мова піде про кумедний партизанський спротив. Втім, питання – проти кого і навіщо зібрались партизанити герої?
Саме це, у дитинстві, мені було абсолютно не зрозуміло.
Жабки у будьоновках, мужик-октябрьонок, поганки в трусиках – не надто зрозумілі образи, коли тобі 6 чи 7 років. Звісно, зараз я можу сформулювати це інакше. «Кулемет» – історія простого, зрозумілого автору світу, що раптово виявився захопленим іншими, ворожими, меркантильними цінностями. Квітучий сад (СРСР) заростає бур'янами, колючками та отруйними грибами. Для авторів кліпу це виглядає як розпад, деградація та аморальність. При чому, приходять вони не від співгромадян, котрі раптом виявились зіпсованими та меркантильними, але принесені з лихою метою із зовні.
«Там, где был детский городок, гуляют с телками деляги» – проблема окреслена і очевидна. Втім, як ліричний герой (типова радянська людина, він же, росіянин) бажає виправити положення?
Зробити співгромадян культурнішими, впорядкувати дикий капіталізм 90-х, створити суспільні правила, перестати вважати заробляння грошей чимсь аморальним? Ні, усе вирішується просто. Автори відкопують кулемет і світлий, наївний але наскрізь мілітаризований світ совку наносить удар у відповідь. Інакше кажучи, вертає все «в зад», відбивши піонєрский лагєрь.
Можливо навіть АРТЕК.
Можливо навіть від баз НАТО.
Не менш цікаво, що роблять це партизани-октябрята. На чолі яких троєчнік Пєтров, який закінчив 5 клас, а значить впорається з запалом.
І от, дане чмобілізоване угруповання поспішає на поміч. Рятувати з полону умовну Наташу. «Дай только срок, и мы опять дружок поднимем наши флаги. Дай только срок, мы отобьем дружок, наш пионерский лагерь» – запевняє пісня.
Примітно, що юний вік більшості мобілізантів анітрохи не зменшує впевненість автора у перемозі. «Пусть наш отряд на треть из октябрят – сметем одним ударом!». Саме так, вони хочуть врятувати піонерський табір з відкопаним кулеметом і натовпом мобілізованих аматорів-трієчників. Більш того, розраховують на бліцкриг.
Раніше це можна було списати на жарт, але після початку повномасштабної війни така кількість паралелей у пісні та реальності не виглядає випадковістю.
Втім, октябрятская Дюна – не найгірша пісня і серед згаданих виглядає найбільш невинною. Якщо у Кулеметі змальовано шок від переходу до нового суспільства і дитячо-наївний, хоча й агресивний, спосіб відновити стабільність, то відео «Про Васю» йде дещо далі. Тут росія знаходить безпосереднє втілення у здоровані Васі, що наче казковий богатир завойовує високе положення у світі.
Вася у відео – такий собі благородний дикун. Його майка порвана, він не має багато грошей, втім, уособлює «свого хлопця» з парою вірних друзів – армія і флот. Окей, перебільшую, всього лиш два кулаки.
Ворог у даній замальовці також зображений значно конкретніше ніж пацюк чи гриби у трусиках. В даному випадку це «негодный элемент», котрий «точил во злобе иснтрумент». Цікаво, що «негодным элементом» стають, з одного боку, представники субкультур, а з іншого – народи Кавказу, зображені з традиційним кинджалом та в національному вбранні.
Кліп випущений задовго до війни 2008 року, але така упередженість до Грузинів виглядає пророчою. Безсумнівно вони не люблять росіян, безсумнівно замислили зле, тож треба бути напоготові – впевнений автор. Те, що імперія, яка завоювала Кавказ, вважає його населення «негодным элементом», теж виглядає вельми промовистим.
Втім, повернемось до Васі.
Лад у місті він наводить за тим же принципом, що й у кліпі «Кулемет»: «Зємля дрожит от мощности такой, вот так он бьет рукой – наш Вася!». І розквітають на вулицях вишні, самі собою починають бити фонтани, тварини стають чемними, одним словом – настає порядок. А богатир отримує всенародний захват.
Втім, Вася не задовольняється спокоєм у власному містечку. Адже у всесвіті є ще стільки місць, де треба встановити порядок, стільки «негодных элементов», тоді як Вася:
«никогда в сторонке не стоит,
когда затронут мирный быт.
И бьется против геноцида Вася.
И против Васи геноцид».
Отож, зі своїм бажанням наводити порядок «мирний Вася» (дослівно, так і сказано у пісні) виходить у космос та на планетарний рівень. З'являються представники ООН, очевидно з декларацією прав людини чи Женевською конвенцією та намагаються зупинити дикуна. Втім, той продовжує крокувати по містах, боротися з інопланетянами, космічними кавказцями і танком спахувати Марс. Навіть смерть Вася долає одним ударом, що каже про непереможність і зневагу до загибелі доблесних російських Вась.
Наприкінці росія посідає належне місце серед наймогутніших держав. Побиті кавказці та представники ООН з вибитими зубами, всміхаючись, фотографуються з Васею на груповому фото. Завершується кліп симптоматично – написом «Миру-мир, peace to the world».
Коментарі під відео лише поглиблюють діагноз:
«Теперь я знаю, как зовут Императора Человечества»
«2021, нам бы такого Василия!!!», «Нам бы такого Васю в президенты...»
«Предсказано будущее 😉🤫» (комент написаний місяць тому)
«клип не просто зачётный) это же супермен нашего времени)))»
«Добро должно быть с кулаками. Бей всех неугодных элементов Вася»
«какая актуальная песня))0)0) (комент написаний 8 місяців тому)
„Гимн спецоперации“ (комент написаний місяць тому)
Кліп чудово демонструє, що головне, чи навіть єдине, чим дійсно пишається і на що сподівається росіянин, це сила. Їх державу поважають лише через силу.
Періодично росія могла прикриватись культурними досягненнями та винаходами, втім, це не стерло глибинне розуміння, що, здебільшого, країні нічого запропонувати окрім військової потуги.
А головне, пересічних росіян це не надто засмучує. Вони бачать свого Васю уособленням здорової, прямолінійної, первісної сили, не зіпсованої (ослабленої) ліберальними цінностями. Саме у цьому вбачається його цінність, вітальність та здатність оздоровчо впливати на світ.
Загалом, якщо відео здалось вам крінжовим, то так воно і є. Протиставлення себе світу, реваншизм, вождизм, ксенофобія, ставка на силу і примітивне рішення проблем тут більш ніж очевидні.
Втім, як і обіцяно, наприкінці ми розберемо навіть гірший приклад. Це кліп гурту ЛЮБЭ „Не валяй дурака, Америка!“. Судячи з написаного у мережі, ЛЮБЭ – улюблений гурт путіна, чим, напевне, все сказано.
У першому ж кадрі ми бачимо як кулемет відстрілює від Американського континенту Аляску. Вгорі напис „Отдавай…. Отдавай…“.
Окрім відвертості та прямоти претензій кидається в очі й надвисока думка автора про себе. Країна, що знаходиться у кризі та недавно пережила розпад (кліп 1992 року), вважає себе рівною світовій наддержаві. Бажання бути на рівних помітне як у територіальних претензіях, так і панібратському тоні – „не валяй дурака, Америка“. Автор одразу ставить себе на короткій нозі з найсильнішою країною в світі та кидає на стіл валянки „вот те валенки, мерзнешь небось“.
Момент з валянками хочеться розібрати окремо.
Він цікавий з низки причин.
По-перше, хамською манерою – кинути чоботи на стіл. Даний жест нагадує як міфічне биття Хрущова чоботом по столу Ген Асамблеї ООН, так і загальну грубість, ультимативність, наказовість, сучасної російської дипломатії.
По-друге, жест демонструє впевненість – грубість налякає розніжених американців/європейців. Переконання, що Захід слабкий, точніше – сильний комерцією, а не бійцівськими якостями, є постійним супутником росіян, з часів СРСР до сьогодення (початок 2023). Саме ця ілюзія запевнила путіна в успішності плану війни, газового шантажу і тому, що колективний захід спасує перед грубою силою.
Звідси випливає й інша цікава деталь. Отримання землі шляхом купівлі здається росії не справжнім, не справедливим, не серйозним. Таке переконання типове для країни з глибокими кримінальними та завойовницькими традиціями, що вважає останнім аргументом силу.
Це логіка харчового ланцюжка. Бандит може прийти до власника бізнесу й „віджати справу“ чи змусити платити долю. У світогляді подібних людей той, хто купує й продає в ієрархії завжди нижчий за поліцію чи бандита. Адже право інших на майно будь-якої миті можна поставити під питання, якщо маєш козирну карту – силу.
Користуючись цією логікою, путін вважав росію як мінімум рівною країнам ЄС, що мали більшу економічну і торгівельну потугу. Комусь це здасться дивним – як, маючи слабшу економіку можна бути високої думки про себе? Втім, той факт, що до 24.2022 росія продукувала 2% світового ВВП, не надто турбував путіна. У його розумінні, він контролював головне – армію світового рівня. А це ключовий елемент, що здатен компенсувати все інше.
Саме тому влада Америки над Аляскою видається автору пісні слабкою, бутафорською. Будь-якої миті можна прийти і попросити землю назад, не зважаючи на те, що гроші давно заплачено.
Ще один, не менш цікавий шар смислів у сцені з чоботами – символічний.
Валянки – зимове взуття, що тісно пов'язується з росією. Кидаючи валянки зі словами „мерзнешь небось“, автор ніби говорить: „Америці не місце на Алясці“. Ця розніжена, південна країна не годиться бути володарем північних земель, тож має їх повернути. Слабкий американець мерзне на російській Алясці та виглядає смішним у ролі володаря цієї землі. Інакше кажучи, сцена з валянками – прямий натяк, що сам клімат Аляски вказує на її приналежність росії.
Далі цей смисловий ланцюжок лише посилюється словами „что Сибирь, что Аляска – два берега. Баня, водка, гармонь и лосось“. Мовляв, ці краї розташовані так близько, що рукою подати. Навіть лосось плаває і там і там. Просто сміх, що між ними існує кордон. Очевидно, що його треба стерти! Загалом ця фраза є ідейно схожою на слова путіна про росію, чиї кордони ніде не закінчуються. Також, вона передбачає право визначати кордони суб'єктивно, за якимись, лише автору, важливими ознаками.
Не менш цікавий початок і наступного куплету. „Не валяй дурака, Америка. За морями скучаешь, поди“. Як і у епізоді з валянками, ліричний герой робить тут певні припущення. У першому випадку він вважає, що Америці некомфортно на холодній російській землі. У другому, що Америка, як знуджена принцеса, відчуває брак чогось. Певно вона, сама того не усвідомлюючи, шукає втілення сили й пригод, які може дати росія. Інакше кажучи, в баченні автора, Америка думає про росію не менше, ніж росія про Америку.
Далі автор каже, що у росії достатньо червоної матерії аби пошити сорочки усім. Ймовірно і мешканцям Аляски та знудженої Америки. Він висловлює думку, що цариця Катерина була не права, коли підтримала відділення США від Британії. Інакше кажучи, ставить росію коло витоків створення Америки (путін ставить Леніна коло витоків України) та переконаний, що рішення про створення США було не вірним.
Завершується пісня найбільш одіозними рядками, що варто процитувати:
„Не валяй дурка, Америка.
Не обидим, кому говорят!
Отдавай ка землицу Алясочку.
Отдавай-ка родимую в зад!“.
5 з половиною мільйонів переглядів. Пісня 1992 року, викладена на Ютуб у 2008 році. З альбому „Кто сказал, что мы плохо жили?“. Коменти до відео більш ніж схвальні.
З кількості переглядів цієї пісні можна визначити мінімальну кількість крайніх (пасивних чи активних) реваншистів у росії. Втім, симпатії до двох попередніх кліпів теж показові. Вони демонструють, наскільки глибокими й поширеними в масовій свідомості є реваншистські, мілітаристські ідеї.
Також, помітимо – усі відео створені задовго до приходу путіна, але пророкують його, висловлюють бажання такого лідера. Царя, що не нав'яже війну. Аж ніяк. Він просто виконає суспільний запит на справедливість і велич (як їх бачить народ) та завдяки цьому стане народним улюбленцем.
Тож чи був прихід путіна випадковим нещастям? Чи був він єдиним лідером подібного типу в історії росії? Чи створив саме він запит на реваншизм і сильну руку? Думаю, відповіді на ці питання очевидні з перегляду кліпів.
Справа не в тому, що пропаганда використовувала якісь, особливо переконливі тези, чи нав'язувала агресію. Як бачимо, вона використовувала думки, що лежали у кліпах, а отже й голові пересічного росіянина. Вона казала те, з чим росіянин і так давно був згоден. Грузини – дикуни і вороги. ООН і НАТО створені аби заважати росії нести справедливість. Приналежність певних земель сусіднім державам – тимчасова й сміховинна. Головне, за що поважають росію – сила. Іншими словами, пропаганда резонувала з глибинними установками росіян.
Як каже іспанський соціолог та філософ Хосе Ортега-і-Гассет – „неможливо панувати всупереч громадській думці“. Саме його цитатою я й хочу закінчити розбір. Це уривок з книги „Бунт мас“, що демонструє – саме національний характер і глибинні переконання народу створюють владу, а не навпаки.
„Слід розрізняти між фактом чи процесом агресії (для захоплення влади) і явищем влади. Влада — це нормальне вживання авторитету. А останній завжди заснований на громадській думці. Ніколи ніхто не панував на землі, спираючи свою владу в істоті на щось інше, як на громадську думку.
Факт, що громадська думка є основною силою, яка витворює в людських спільнотах явище панування, такий старий і тривкий, як саме людство. Так, у Ньютоновій фізиці тяжіння є силою, яка витворює рух. Закон громадської думки — загальний закон тяжіння в політичній історії. Отже, навіть той, хто хоче правити з допомогою яничар, залежить від їхньої думки і від думки, яку має про них решта населення“.
