Агресію росіі проти України називають частиною глобального конфлікту авторитарних держав проти демократичних. Зовні це може виглядати так, але помилкою буде вважати такий глобальний конфлікт боротьбою добра зі злом, в якому демократії є виразом чогось беззаперечно прогресивного та кращого, ну, і навпаки.
Для прикладу — Туреччина, де авторитарний Ататюрк покінчив з минулим, але наразі демократично обраний Ердоган країну туди повертає. Демократії вразливі для маніпулювання через інформаційний простір, і іноді здаються такими лише ззовні. Чому найближчий приклад Україна, в якій перемогла телекартинка.
До речі, про нас. В уявному чи справжньому конфлікті демократично обраного президента та військового генерала усталена думка підказувала б стати на бік «демократії». Проте підставивши тут прізвища Зеленського та Залужного у багатьох думка буде іншою.
Римляни, між іншим, винайшли свого часу спосіб вирішувати такі проблеми, маючи і сенат, і обираючи двох консулів, яким доручали вести воєнні дії. Орієнтації на «демос» тут як бачимо нема, бо й у Греції ним були лише чоловіки, і лише громадяни міст. Ніякого загального виборчого права.
Нюанс в тому, що сформулювати як рецепт ось цей вибір між минулим і майбутнім неможливо, але в жодному з варіантів — авторитарному чи демократичному — він не криється.
Вирішують лише здоровий глузд, ситуативні інтереси країни, та воля, якщо вони присутні.
