Дуже часто російський ліберал заводить таку пісеньку «Украине не надо отказываться от великой русской культуры... великие русские писатели — это часть мировой сокровищницы литературы. Украинские писатели хорошие, но не сравнятся с Достоевским и Толстым, и это не говоря о Пушкине, чей уровень ещё выше... Вы этим решение запираете себя в гетто...»
Наші матюкають лібералів, і починають паскудити російських письменників та поетів. Мовляв, вони писали депресивно чи вкрали в європейців всі свої сюжети. Наступний рівень — шукати в російських письменників українських, єврейських та інших європейських предків. Не те щоб цього не було, воно є в діапазоні «от Корнея Чуковського до Любови Успенской», тобто від дитячої літератури до шансону.
Але давайте спробуємо спитати у тої «світової скарбниці літератури» чи дійсно російська література має там якесь місце. Чи сам постулат — вигадка, яку росіяни цілком щиро вважають фактом, після того як повторювали це багато разів.
Як казав президент Петров у серіалі "House of Cards":
- Ви справді знаєте Пушкіна, чи вивчили кілька рядків з нагоди мого приїзду в США?
Як ми це зробимо? Спитаємо в Гугла, що він знає про Пушкіна і Шевченка. Англійською.
Пушкін — 550 тис. результатів, Шевченко — 492 тис. результатів. Мало це чи багато, і чи критична ця різниця? Найзнаменитіший та найулюбленіший американський поет — Роберт Фрост. До речі — описував у свої віршах сільське життя. Гуглимо — 37 млн. 200 тис. результатів.
Різниця між статусом Пушкіна та Шевченка для англомовних — в межах статистичної похибки від статистичної похибки. Щоб її розгледіти — потрібен мікроскоп. Отаке от.
Та вірші багато втрачають в перекладі. Можливо з письменниками ситуація краща?
І що ж нам розкаже за Толстого англомовна вікіпедія?
Виявляється для Заходу Толстой не письменник, а соціальний та релігійний активіст, послідовник одного американського діяча. А його твори — це передовсім агітація на користь його поглядів. Проте два ключових з них ніколи не видавалися в ссср.
Ну а як ще розуміти те, що подано у «Дивись також».
Anarchism and religion
Christian vegetarianism
List of peace activists
Tolstoyan movement
Henry David Thoreau
Анархізм і релігія
Християнське вегетаріанство
Список активістів руху за мир
Толстовський рух
Генрі Девід Торо
Так, а хто такий цей Генрі Торо? Американський мислитель, натураліст, суспільний діяч, попередник зеленого анархізму. Його памфлет «Про громадянську непокору» (1849 р.) мав вплив на Лева Толстого, М. Ганді та М. Л. Кінга.
А що ж тут дивного: американцям з їх численними протестантськими рухами дійсно цікаво, яких форм можуть набрати нові релігійні течії в інших куточках планети. Проте, це все ж вивчення своєї історії.
Чому література 19 століття така песимістична? Бо тоді був популярний напрям критичний реалізм. Мовляв, хороше — і так хороше, нащо його описувати. А треба писати про погане, щоб привернути до нього увагу громадськості та виправити.
Ну а за ссср цим скористалися, щоб шкільна програма без кінця і краю розповідала про «жахи царизму».
Тобто про що б не писали Толстой і Достоевский — вони це щиро ненавиділи, ну крім автобіографічних якихось моментів. І то не факт.
На цьому тлі, що вже дивуватися тому що Достоевский — внук греко-католицького священика. Як і Степан Бандера.
Проте це лірика, а цифри такі:
Лев Толстой — 714 тис.
Достоевский — 568 тис.
Іван Франко — 505 тис.
Генрі Торо — 807 тис.
Ганді — 19 млн.
Мартін Лютер Кінг — 63 млн.
Джек Лондон — 119 млн.
Марк Твен — 33 млн.
Едгар По — 14 млн.
Теодор Драйзер — 412 тис.
Габрієль Гарсіа Маркес — 16 млн.
Мейнстрім нашої планети геть не в курсі, що в нього входить російська літ-ра.
А нащо ж росіянам та баєчка? Якесь дивне ставлення до «своєї літератури» — не самому нею насолоджуватися. А щоб хтось був від неї у захваті. Виходить, що того задоволення нема, а щоб заткнути рота справедливій критиці, посилаються на фікцію: мовляв, нічого ти, йолопе не розумієш у високій літературі. А от найталановитіші розумники нашої планети хвалять її.
