Первісна людина була не релігійна, в тому значенні, який ми зараз вкладаємо у слово віра. Для неї віра в богів була чимось на зразок нашої життєвої інструкції «мийте руки з милом». Мама, в якої сина арештували за звинуваченням у вбивстві, каже: «Я не вірю, що мій син на таке здатен». Які б не були докази. Тобто віра не основана на доказах, її джерело — потреба людини в чомусь. Наприклад, в тої таки матері — це потреба в сприйнятті себе як хорошої людини, яка не могла виховати погану людину. Наука ж навпаки ґрунтується на доказах. Тобто учені НЕ ВІРЯТЬ у ту картину всесвіту, яку вважають актуальною на тепер. Хто каже, що учені — теж вірять, тільки навпаки, у те що бога нема, — той не розуміє самих основ наукового світогляду. Є звичайно, й такі люди, що працюючи в якійсь науковій галузі, намагаються впихнути туди власні «хотелки», але наука на цьому моменті закінчується. Чи й ніколи не починається. Навіть якщо ці люди успішно засвоїли якусь частку наукового знання та методів.
Просто для верующих — Бог и религия —
это Всё. Поэтому они в научном мировозрении видят только отрицания того,
что для них не просто важно — а весь мир. Они не знают, что на самом
деле это не отрицание, а спокойные выводы, из того что видит «атеист».
Выводы про малую часть мира, доступную такому человеку, на основании
большей части. Но поскольку верующий то это часть мира не видит, то для
него «атеист» — это человек отрицающий Всё.
Науковий світогляд — це скепсис і критика. І постійні сумніви у всьому, навіть у тому, що здавалося б, є основою поглядів людини. Сумнів — як інструмент, а не світогляд. А між нападами сумнівів не тільки можна, а й потрібно щиро вірити в поточну тему і навіть трохи шаленіти від неї :)
Практика — ось основа аксіом, на які
спираються вчені, а не віра. Вчені бачать якесь явище, яке повторюється
багато разів, стабільно — й роблять з нього висновки, які стають
аксіомами, основами.
