Приїжджі до Львова жаліються, що до них люта ненависть від деяких львів'ян, що вони поприїздили і манікюри тут роблять. Мовляв, не можна так, там діти гинуть, домівки зруйновані, а ви манікюр!

Вибачте, падвіньтєсь, а можна я напишу, шо я вже кілька днів шукаю у Львові епіляцію, бо мені колеться, чи мене за то до стовпа прив'яжуть?

Пам'ятаєте у серіалі Декстер власне сам Декстер постійно звертався до рутини? Не хотілося б, щоб ви побачили в цьому порівнянні саме маніяка, який вбивав людей, хоч і інших маніяків, тому акцентую: Декстер присвятив все життя тому, щоби контролювати власну жагу до крові, неконтрольовані пориви та емоційні стани. І основним інструментом такого самоконтролю стала щоденна рутина.

Рекомендацією будь-якого психолога для людей у стресових обставинах або у травмі буде повернутися до рутини. Найпростіша доступна рутина, коли ми не можемо прокидатись і засинати у той самий час через повітряні тривоги — це доглядові процедури. Умийся, помий волосся, зроби масаж шкіри голови щіткою (тобто причешися), зроби своїми ж руками масаж обличчя і шиї (дуже ефективно для циркуляції крові), вдягайся в чисте, зроби той клятий манікюр і ходи красівая. Або красівий, так навіть краще (особисто мої вподобання, вибачте). Це дуже важливо для нашої психіки, необхідно мати звичні опори, зайняття та ритуали.

А ще згадаймо того ж самого Декстера, який окрім рутини для контролю власної жаги до крові використовував кодекс і обмеження, але не повну заборону. Він мав певний кодекс, коли, як саме і як часто можна цю жагу задовольняти, а увесь інший час навіть при нестерпному бажанні він відкладав цю жагу на дозволені кодексом час, обставини і місце. Я пропоную вам дещо схоже: якщо ви не відчуваєте, що можете зовсім без сліз, без розпачу, без туги, без жалю, без тривоги чи паніки — добре, це теж нормально, тобто нормальна реакція на ненормальну ситуацію. 

Розробіть свій власний кодекс. 

Наприклад, я не реву більше 30 хвилин на день і тільки наодинці, коли ніхто не чує. Якщо мені десь дуже хочеться плакати, я домовляюсь з собою, що коли залишусь одна, я подумаю про все найболючіше і розревусь. Але зараз ніт, не на часі.

Або я панікую тільки зранку, в обід і ввечорі по 15 хвилин. Після кави у мене є 15 хвилин паніки, перед обідом та перед сном. Якщо ви спробуєте «змусити» себе панікувати, тремтіти від страху, тривожитись насилу, ви побачите, що довше 15 хвилин це і не вийде. 

Може, ви не можете не жаліти минулого або не тужити за неіснуючим вже майбутнім? Виділяйте на це час і обставини. Наприклад, коли я дзвоню бабусі, вона і так повна туги, то ці двадцять хвилин на день я присвячую стражданням за нездійсненним життям.

Намагайтесь управляти своїми станами та не забувати про рутину. Прокинувшись випивайте каву, об 11:00 зробіть самомасаж, о 13:30 щодня випивайте води, о 18:00 закрийте очі і подумайте про щось приємне.  

І зробіть собі той клятий манікюр.

 

________

Психолог
Алексіна Надія 

patreon.com/aleksina_nadiia

https://www.facebook.com/aleksina.nadezda